Борис Рассіхін святкує ювілей
27 квітня 2017 р.
|
Сьогодні, 27 квітня, виповнюється 80 років Борисові Рассіхіну, який захищав кольори «Шахтаря» від 1957 до 1962 року
Цей півзахисник провів у складі донеччан 82 матчі й двічі ставав володарем Кубка СРСР. 1963 року Борис Андрійович зі Сталіного переїхав до Львова, де живе дотепер.
– Борисе Андрійовичу, який сезон у «Шахтарі» вам запам’ятався найбільше?
– Геть усі! У мене перед очима дитинство. Нас у родині було дев’ятеро дітей. У 19 років я єдиний з Москви поїхав до Донецька на запрошення Василя Єрмілова, що працював другим тренером в Олександра Пономарьова. Після зборів у Сочі став гравцем «Шахтаря». Пам’ятаю, як уперше приїхав до будинку біля бібліотеки імені Крупської. На останньому поверсі в нас був гуртожиток. Пам’ятаю всіх наших наставників: Соколова, Морозова, Ошенкова… Олег Олександрович зробив із командою справжнє диво. Привів до ладу та взяв курс на омолодження, після чого «Шахтар» двічі здобув Кубок СРСР.
– Це найсильніший тренер, який у вас був?
– Однозначно. Він мав непересічний підхід до роботи. Хоча це й не головний показник, та Ошенков сам з нами бігав. На базі «Кірша» суховій, спека, а він пропонує нам крос і сам добряче біжить попереду групи! Ошенков багато працював індивідуально, непогано добирав футболістів за лініями й ланками. Уперше за нього ми заграли за схемою 4–3–3. Я діяв у відтягуванні: часто відходив назад, допомагаючи захисникам, і підтримував атаки.
– Як 1963 року їхали до Львова?
– У нас із дружиною тоді вже підростала дочка. Того року заснували «Карпати». Команду очолив Олег Жуков та запросив до себе. Я попросився в Ошенкова, який не дуже хотів відпускати. У мене на той час уже позначалися проблеми з коліном, згодом у Львові вирізав два меніски. У «Карпатах» я мало пограв. Та якщо в Донецьку провів свою молодість, то Львову віддав усе життя. Працював і наставником, й асистентом. 1989 року після відродження «Карпат» був головним тренером поряд із начальником команди Ігорем Кульчицьким.
– 10 років тому перед матчем «Карпати» – «Шахтар» Мірча Луческу вручив вам на ювілей футболку «гірників» із номером 70…
– Так, вона й кришталевий кубок із м’ячем зберігаються в мене вдома. У відповідь тоді подарував їм вимпел. Я дуже хочу одного разу приїхати до Донецька та побачитися з партнерами по команді, які ще живі. Намагатимусь сам бути здоровим, аби приїхати в Донбас!
ФК «Шахтар», співробітники й уболівальники «оранжево-чорних» бажають Борисові Рассіхіну міцного здоров’я, благополуччя, добра та щастя. З ювілеєм!
– Борисе Андрійовичу, який сезон у «Шахтарі» вам запам’ятався найбільше?
– Геть усі! У мене перед очима дитинство. Нас у родині було дев’ятеро дітей. У 19 років я єдиний з Москви поїхав до Донецька на запрошення Василя Єрмілова, що працював другим тренером в Олександра Пономарьова. Після зборів у Сочі став гравцем «Шахтаря». Пам’ятаю, як уперше приїхав до будинку біля бібліотеки імені Крупської. На останньому поверсі в нас був гуртожиток. Пам’ятаю всіх наших наставників: Соколова, Морозова, Ошенкова… Олег Олександрович зробив із командою справжнє диво. Привів до ладу та взяв курс на омолодження, після чого «Шахтар» двічі здобув Кубок СРСР.
– Це найсильніший тренер, який у вас був?
– Однозначно. Він мав непересічний підхід до роботи. Хоча це й не головний показник, та Ошенков сам з нами бігав. На базі «Кірша» суховій, спека, а він пропонує нам крос і сам добряче біжить попереду групи! Ошенков багато працював індивідуально, непогано добирав футболістів за лініями й ланками. Уперше за нього ми заграли за схемою 4–3–3. Я діяв у відтягуванні: часто відходив назад, допомагаючи захисникам, і підтримував атаки.
– Як 1963 року їхали до Львова?
– У нас із дружиною тоді вже підростала дочка. Того року заснували «Карпати». Команду очолив Олег Жуков та запросив до себе. Я попросився в Ошенкова, який не дуже хотів відпускати. У мене на той час уже позначалися проблеми з коліном, згодом у Львові вирізав два меніски. У «Карпатах» я мало пограв. Та якщо в Донецьку провів свою молодість, то Львову віддав усе життя. Працював і наставником, й асистентом. 1989 року після відродження «Карпат» був головним тренером поряд із начальником команди Ігорем Кульчицьким.
– 10 років тому перед матчем «Карпати» – «Шахтар» Мірча Луческу вручив вам на ювілей футболку «гірників» із номером 70…
– Так, вона й кришталевий кубок із м’ячем зберігаються в мене вдома. У відповідь тоді подарував їм вимпел. Я дуже хочу одного разу приїхати до Донецька та побачитися з партнерами по команді, які ще живі. Намагатимусь сам бути здоровим, аби приїхати в Донбас!
ФК «Шахтар», співробітники й уболівальники «оранжево-чорних» бажають Борисові Рассіхіну міцного здоров’я, благополуччя, добра та щастя. З ювілеєм!