Трибуни женуть уперед
17 лютого 2018 р.
|
Опорний півзахисник «гірників» постав перед об’єктивом знімальної групи УЄФА
Раніше ми вже повідомляли, що напередодні плей-оф єврокубків британські кореспонденти відвідали Київ та записали інтерв’ю для офіційних медіаресурсів. До вашої уваги – уривки з бесіди з Тарасом Степаненком.
– У своєму дебютному матчі в Лізі чемпіонів у листопаді 2010-го ти забив «Партизану» на виїзді. «Шахтар» тоді переміг…
– Звісно, я пам’ятаю й рахунок – 3:0. Це був емоційний матч для мене. Дуже нервував, майже не спав і думав про те, що потрібно буде виконати на полі, адже Мірча Луческу дуже вимогливий тренер. Якщо ви, не дай Боже, зробите щось не так у дебюті, то взагалі можете покинути грати у футбол – і крапка. Дуже непокоївся й перебирав у голові всі варіанти майбутніх дій. На щастя, мій старт у «Шахтарі» виявився успішним, і я досі виступаю за клуб.
– Які емоції відчув після гола?
– Я навіть не знав, як святкувати й куди біжу: просто стрибнув на Луїса Адріано та повалив його з ніг! Згодом партнери по команді просили трохи заспокоїтись – очевидно, я зреагував дуже емоційно. Забиваю не так часто, тому відзначитися в першій грі Ліги чемпіонів було вражаюче.
– Як би ти описав свої основні ігрові характеристики?
– Для опорника оборонного плану надзвичайно важливо займати правильну позицію, підтримувати рух м’яча. У сучасному футболі дуже цінують здатність швидко просуватися вперед і розвивати атаки після перехоплення. Також має вагу вміння перебувати в певному місці так, аби після прийому м’яча можна було грати вперед та змінювати фокус атаки, тим самим відрізавши більшу групу футболістів суперника. Намагаюсь інтегрувати все це у свої дії.
– Як Паулу Фонсека вплинув на команду і тебе особисто? Що він змінив у «Шахтарі»?
– Коли говорити щодо тактики й вимог Фонсеки та Луческу, я б відзначив, що тренерський штаб Паулу почав більше працювати над обороною, зокрема над тим, як захисники мають зустрічати своїх опонентів. Це дещо полегшило життя центральним півзахисникам. Мова про різні стилі. Луческу навчав італійській манері, а Фонсека швидше орієнтується на португальський або іспанський підхід. Знаю, що він прихильник Гвардіоли, читав усі його книжки і наслідує його. Паулу також дуже подобається робота Мауріціо Саррі. Обидва вплинули на нього як в оборонному, так і в атакувальному плані. Це своєрідний симбіоз, але, звісно, є й відмінности.
– Чи вважаєш, що професійно виріс за Фонсеки?
– Я перейшов до «Шахтаря» із запорізького «Металурга», й Луческу навчив мене багато чому, що я не знав раніше. Я виріс як особистість та футболіст. Фонсека дав нам нові можливості, правила й вимоги. Я розумію, що повинен відповідати їм, і встановив їх для себе, аби прогресувати. Якщо не виконуєш на полі те, що мусиш, – просто не гратимеш. І з Луческу, і з Фонсекою я робив та роблю все, аби ставати кращим, і сподіваюсь, мені вдається.
– Як би ти описав атмосферу на стадіоні «Металіст» у вечір Ліги чемпіонів?
– Божевільна! Майже завжди повний стадіон. Харків – футбольне місто, ми всі це знаємо. «Металіст» також зацікавлював велику кількість уболівальників. У нас чудова підтримка, що легко побачити: трибуни женуть уперед та допомагають захищатись, коли б’ємося з останніх сил. Якщо за тобою спостерігають 30–35 тисяч людей, ти не маєш іншого вибору, крім цілковито віддатися на полі. Повсякчас відчуваємо підтримку вболівальників. А коли їх немає, почуваємось так, ніби це тренувальний матч, і налаштуватися на нього важко. Жодне місце не замінить дім, утім у нас є всі необхідні умови в Харкові. Я можу лише подякувати за теплий прийом та підтримку.
– Наскільки міцним є твій зв’язок із клубом? Як би ти описав ці взаємини?
– «Шахтар» для мене як родина. Я тут уже дев’ятий рік, і ніколи не було проблем. Клуб завжди підтримує – щиро вдячний за це. Усі в моїй сім’ї вболівають за «гірників»: від наймолодшого до найстаршого. Ми – найсильніша українська команда, майже щороку граємо в Лізі чемпіонів. Напевно, близько 70% хлопців є важливими представниками своїх збірних. Деяких запрошено до національної команди Бразилії, серед них ті, хто виступав тут раніше. Це гарні показники того, як «Шахтар» працює зі своїми футболістами, як розвивається і що робить для нашої країни.
– У своєму дебютному матчі в Лізі чемпіонів у листопаді 2010-го ти забив «Партизану» на виїзді. «Шахтар» тоді переміг…
– Звісно, я пам’ятаю й рахунок – 3:0. Це був емоційний матч для мене. Дуже нервував, майже не спав і думав про те, що потрібно буде виконати на полі, адже Мірча Луческу дуже вимогливий тренер. Якщо ви, не дай Боже, зробите щось не так у дебюті, то взагалі можете покинути грати у футбол – і крапка. Дуже непокоївся й перебирав у голові всі варіанти майбутніх дій. На щастя, мій старт у «Шахтарі» виявився успішним, і я досі виступаю за клуб.
– Які емоції відчув після гола?
– Я навіть не знав, як святкувати й куди біжу: просто стрибнув на Луїса Адріано та повалив його з ніг! Згодом партнери по команді просили трохи заспокоїтись – очевидно, я зреагував дуже емоційно. Забиваю не так часто, тому відзначитися в першій грі Ліги чемпіонів було вражаюче.
– Як би ти описав свої основні ігрові характеристики?
– Для опорника оборонного плану надзвичайно важливо займати правильну позицію, підтримувати рух м’яча. У сучасному футболі дуже цінують здатність швидко просуватися вперед і розвивати атаки після перехоплення. Також має вагу вміння перебувати в певному місці так, аби після прийому м’яча можна було грати вперед та змінювати фокус атаки, тим самим відрізавши більшу групу футболістів суперника. Намагаюсь інтегрувати все це у свої дії.
– Як Паулу Фонсека вплинув на команду і тебе особисто? Що він змінив у «Шахтарі»?
– Коли говорити щодо тактики й вимог Фонсеки та Луческу, я б відзначив, що тренерський штаб Паулу почав більше працювати над обороною, зокрема над тим, як захисники мають зустрічати своїх опонентів. Це дещо полегшило життя центральним півзахисникам. Мова про різні стилі. Луческу навчав італійській манері, а Фонсека швидше орієнтується на португальський або іспанський підхід. Знаю, що він прихильник Гвардіоли, читав усі його книжки і наслідує його. Паулу також дуже подобається робота Мауріціо Саррі. Обидва вплинули на нього як в оборонному, так і в атакувальному плані. Це своєрідний симбіоз, але, звісно, є й відмінности.
– Чи вважаєш, що професійно виріс за Фонсеки?
– Я перейшов до «Шахтаря» із запорізького «Металурга», й Луческу навчив мене багато чому, що я не знав раніше. Я виріс як особистість та футболіст. Фонсека дав нам нові можливості, правила й вимоги. Я розумію, що повинен відповідати їм, і встановив їх для себе, аби прогресувати. Якщо не виконуєш на полі те, що мусиш, – просто не гратимеш. І з Луческу, і з Фонсекою я робив та роблю все, аби ставати кращим, і сподіваюсь, мені вдається.
– Як би ти описав атмосферу на стадіоні «Металіст» у вечір Ліги чемпіонів?
– Божевільна! Майже завжди повний стадіон. Харків – футбольне місто, ми всі це знаємо. «Металіст» також зацікавлював велику кількість уболівальників. У нас чудова підтримка, що легко побачити: трибуни женуть уперед та допомагають захищатись, коли б’ємося з останніх сил. Якщо за тобою спостерігають 30–35 тисяч людей, ти не маєш іншого вибору, крім цілковито віддатися на полі. Повсякчас відчуваємо підтримку вболівальників. А коли їх немає, почуваємось так, ніби це тренувальний матч, і налаштуватися на нього важко. Жодне місце не замінить дім, утім у нас є всі необхідні умови в Харкові. Я можу лише подякувати за теплий прийом та підтримку.
– Наскільки міцним є твій зв’язок із клубом? Як би ти описав ці взаємини?
– «Шахтар» для мене як родина. Я тут уже дев’ятий рік, і ніколи не було проблем. Клуб завжди підтримує – щиро вдячний за це. Усі в моїй сім’ї вболівають за «гірників»: від наймолодшого до найстаршого. Ми – найсильніша українська команда, майже щороку граємо в Лізі чемпіонів. Напевно, близько 70% хлопців є важливими представниками своїх збірних. Деяких запрошено до національної команди Бразилії, серед них ті, хто виступав тут раніше. Це гарні показники того, як «Шахтар» працює зі своїми футболістами, як розвивається і що робить для нашої країни.