Сім трофеїв протягом трьох років
23 травня 2019 р.
|
Головний тренер «Шахтаря» Паулу Фонсека – щодо чемпіонства, молодих гравців, контракту, вболівальників та особливостей українського футболу
– Ми були значно кращими, ніж усі інші суперники. Продовжували грати амбітно. Навіть сьогоднішній матч уже нічого не вирішував, проте команда виявила свої амбіції. Протягом усього сезону ми були найкращою командою на всіх рівнях, і цей титул – більш ніж заслужений.
– «Динамо» на початку сезону і зараз – дві різні команди? Як ви можете охарактеризувати прогрес в їхній грі?
– Я не хочу… Я не та людина, яка забагато говорить щодо суперників. «Динамо» – це «Динамо». Міцний суперник, наш головний, основний суперник. Утім протягом усього чемпіонату ми були кращими, і саме тому заслужили черговий титул. Сім трофеїв протягом трьох років. Часом «Шахтар», відверто кажучи, недооцінюється. Перемагати за таких умов реально складно. Робити це може лише дуже амбітний, згуртований колектив. Це можливо тільки тому, що в нас є президент клубу, який продовжує любити «Шахтар» як ніхто інший, і я не можу зараз про це не сказати. Саме тому все, що ми переживаємо зараз, узагалі можливе. Дуже часто виникає недооцінка того, за яких умов ми виграємо. Після цієї перемоги в «Шахтаря» найбільша кількість трофеїв. І я не можу зараз не сказати про всіх уболівальників, гравців, медичний департамент, адміністраторів, тренерський штаб, співробітників – усі вони роблять чималий внесок у те, щоб «Шахтар» був клубом-переможцем.
– Ми побачили певний проект нового «Шахтаря». Як молодь приживається в команді? Чи вдоволені ви їхньою грою?
– Так, дуже. Справді, були зміни, багато молодих хлопців. Ми дали змогу виступити в такому складному матчі футболістам, які мали не надто багато ігрового часу, й їхня відповідь була дуже позитивною. Пропустили першими, однак команда чудово на це зреагувала. Гадаю, за кількістю створених моментів ми заслуговували перемогти. Але найголовніше те, що всі гідно себе виявили. Вони продемонстрували мені, що готові боротися за місце у складі «Шахтаря».
– Вітаємо з перемогою! Зараз був концерт і нагородження золотими медалями, програму на сезон виконано, проте лишилося ще два тури. Чи отримає хтось із гравців дострокову відпустку?
– Дякую. Швидше за все. Побачимо. Важливо дати ігровий час тим, хто виступав не надто часто, і ми це зробимо. Звісно, ми не втрачаємо бажання перемагати. Попри те що на поле ми вийшли вже чемпіонами, команда серйозно поставилась до матчу й далі демонструвала амбіції. Саме це я хочу бачити в решті двох ігор. Є важливі речі, які слід заробити: найкраща атака й оборона. Ми прагнемо зберегти це, незважаючи на те, хто гратиме.
– Який з-поміж трьох чемпіонських титулів був найважчим, а який – найлегшим?
– Усі були складними. На самому початку чемпіонату «Динамо» нас випереджало, якщо пам’ятаєте. Команда пережила великі зміни: ми втратили кількох важливих футболістів. У середині сезону прийшло багато молодих хлопців. Рік був справді дуже важким. Більш збалансованим, на мій погляд, був минулий сезон. Та втім усі чемпіонства були складними. Звісно, перше мало для мене особливу вагу. «Шахтар» два роки не вигравав чемпіонат відтоді, як поїхав з Донецька. Післясмак після першого сезону був особливим із цієї причини. Проте для мене всі чемпіонства означають чимало. Зараз ми мали нагоду відзначати з уболівальниками, стадіон заповнився, аби розділити з нами це свято. Підтримка є дуже важливою для нас. Я не можу не подякувати нашим уболівальникам. Через ситуацію, що переживає країна, вони розбиті по різних містах, але збираються тут і вболівають за нас. Ця перемога також для них.
– Напередодні ви просили вболівальників зібратися на стадіоні, і це сталося – понад 30 тисяч. Чи можете їх запевнити, що й наступного сезону також будете із «Шахтарем»?
– Усе вказує на те, що так. У мене ще один рік контракту. Я сподіваюся завжди бачити вболівальників, які були на цьому матчі. Справді шкода, що на стадіонах в Україні не завжди панує така атмосфера. Шкода, що вони не заповнюються такою кількістю людей, якою мають заповнюватись. Не знаю, правильно чи ні, однак населення України – 40–44 мільйони. Люди люблять футбол, що засвідчив і цей вечір. Вважаю, ті, хто є відповідальним за футбол у країні, повинні обміркувати цей момент щодо вболівальників. Чому люди не ходять на стадіони? Гадаю, чимало речей не робиться, хоча мають, аби на футбол приходило більше вболівальників. Адже футбол є гарним, тільки якщо арени заповнені, якщо є глядачі. Про це слід думати.
– Що б ви порадили відповідальним особам? Який перший крок потрібно зробити в цьому напрямку?
– Відверто кажучи, ці відповідальні особи ніколи мене не питали, що ж слід зробити. Якщо вони спитають, я їм скажу, що думаю. Потрібно обов’язково зробити дуже і дуже багато! Сто відсотків, це не ціна квитків. Коли сидиш на дивані та нічого не робиш, складно створити певний привабливий продукт для людей. Протягом цих трьох років я не бачив, щоб хтось бодай ворухнув пальцем, аби змінити щось в українському футболі.
– Чи подобається вам нинішній формат чемпіонату? У Бельгії або Нідерландах перед його зміною питають не лише президентів клубів, а й головних тренерів. На вашу думку, чи повинні наставники бодай якось упливати на регламент або формат?
– Мушу визнати, в Україні протягом цих років нас ніколи не викликали навіть у принципі обговорити щось. Моя думка? Я б віддав перевагу грі в чемпіонаті з 16 командами. Правда полягає в тому, що подібне проводиться в інших країнах, але ці країни нічого не виграють з таким чемпіонатом, який маємо ми. Я в жодному разі не спрямовую цю думку комусь – просто це моя особиста думка. Однак хочу сказати, що, напевно, це найменша з проблем. Є чимало інших речей, які можна зробити.
– Вам особисто зараз цікаво в українському футболі або ні?
– Звісно. Гадаю, наші трофеї засвідчують, що ми завжди дуже мотивовані та маємо амбіції. Я у футболі, тому що обожнюю свою професію. Неважливо, тут, у Португалії або іншій країні, але я знаю, що ніколи не втрачу цієї любові. І коли ми справді щиро любимо, що робимо, – ми змагаємося й працюємо заради цього. Я страшенно обожнюю те, чим займаюсь.
– У середині сезону ви відповіли мені, що вам подобається, коли за чемпіонський титул триває серйозна боротьба. Зараз ви відірвалися на 11 очок. Чи хотілося б вам більшої конкурентності?
– Звісно, я б хотів, аби було дещо інакше. Однак ця проблема існує практично в усіх країнах, крім Англії. Майже всюди є дві, максимум три команди, що змагаються за головний титул. І тут, як на мене, основна проблема – не в найсильніших. Тут бракує роботи в інших клубах, аби вони ставали кращими й демонстрували цікавіший футбол. Як можна цього домогтися? Попри ситуацію в країні слід продумати, як потрібно ростити гравців в академіях. Україна подібна до інших країн. Можу навести приклад Португалії. В Україні немає грошей, щоб купувати гарних футболістів. Коли так, то їх потрібно формувати. Проте в такій великій країні, з такою кількістю хлопців, які люблять футбол і грають на вулицях… Можна навіть набрати гравців, але чи добре їх тут ростять? Я маю відповідь, однак я її вам не дам. І ще дещо. Я вже говорив про людей, які працюють у «Шахтарі» і є частиною цього успіху. Хотів би зараз поговорити про щось особисте. У всіх нас за спиною є ті, хто нас підтримує, хто завжди з нами в гарні й погані моменти. Хочу присвятити ці трофеї своїй родині: дружині, яка завжди підтримує мене та мотивує, і своїм дітям. Усе, що виграв тут, я присвячую цим настільки важливим людям у моєму житті. Вони дозволяють мені мати стабільність, завдяки якій я можу впевнено почуватися у своїй роботі. Це найголовніші люди в моєму житті.
– «Динамо» на початку сезону і зараз – дві різні команди? Як ви можете охарактеризувати прогрес в їхній грі?
– Я не хочу… Я не та людина, яка забагато говорить щодо суперників. «Динамо» – це «Динамо». Міцний суперник, наш головний, основний суперник. Утім протягом усього чемпіонату ми були кращими, і саме тому заслужили черговий титул. Сім трофеїв протягом трьох років. Часом «Шахтар», відверто кажучи, недооцінюється. Перемагати за таких умов реально складно. Робити це може лише дуже амбітний, згуртований колектив. Це можливо тільки тому, що в нас є президент клубу, який продовжує любити «Шахтар» як ніхто інший, і я не можу зараз про це не сказати. Саме тому все, що ми переживаємо зараз, узагалі можливе. Дуже часто виникає недооцінка того, за яких умов ми виграємо. Після цієї перемоги в «Шахтаря» найбільша кількість трофеїв. І я не можу зараз не сказати про всіх уболівальників, гравців, медичний департамент, адміністраторів, тренерський штаб, співробітників – усі вони роблять чималий внесок у те, щоб «Шахтар» був клубом-переможцем.
– Ми побачили певний проект нового «Шахтаря». Як молодь приживається в команді? Чи вдоволені ви їхньою грою?
– Так, дуже. Справді, були зміни, багато молодих хлопців. Ми дали змогу виступити в такому складному матчі футболістам, які мали не надто багато ігрового часу, й їхня відповідь була дуже позитивною. Пропустили першими, однак команда чудово на це зреагувала. Гадаю, за кількістю створених моментів ми заслуговували перемогти. Але найголовніше те, що всі гідно себе виявили. Вони продемонстрували мені, що готові боротися за місце у складі «Шахтаря».
– Вітаємо з перемогою! Зараз був концерт і нагородження золотими медалями, програму на сезон виконано, проте лишилося ще два тури. Чи отримає хтось із гравців дострокову відпустку?
– Дякую. Швидше за все. Побачимо. Важливо дати ігровий час тим, хто виступав не надто часто, і ми це зробимо. Звісно, ми не втрачаємо бажання перемагати. Попри те що на поле ми вийшли вже чемпіонами, команда серйозно поставилась до матчу й далі демонструвала амбіції. Саме це я хочу бачити в решті двох ігор. Є важливі речі, які слід заробити: найкраща атака й оборона. Ми прагнемо зберегти це, незважаючи на те, хто гратиме.
– Який з-поміж трьох чемпіонських титулів був найважчим, а який – найлегшим?
– Усі були складними. На самому початку чемпіонату «Динамо» нас випереджало, якщо пам’ятаєте. Команда пережила великі зміни: ми втратили кількох важливих футболістів. У середині сезону прийшло багато молодих хлопців. Рік був справді дуже важким. Більш збалансованим, на мій погляд, був минулий сезон. Та втім усі чемпіонства були складними. Звісно, перше мало для мене особливу вагу. «Шахтар» два роки не вигравав чемпіонат відтоді, як поїхав з Донецька. Післясмак після першого сезону був особливим із цієї причини. Проте для мене всі чемпіонства означають чимало. Зараз ми мали нагоду відзначати з уболівальниками, стадіон заповнився, аби розділити з нами це свято. Підтримка є дуже важливою для нас. Я не можу не подякувати нашим уболівальникам. Через ситуацію, що переживає країна, вони розбиті по різних містах, але збираються тут і вболівають за нас. Ця перемога також для них.
– Напередодні ви просили вболівальників зібратися на стадіоні, і це сталося – понад 30 тисяч. Чи можете їх запевнити, що й наступного сезону також будете із «Шахтарем»?
– Усе вказує на те, що так. У мене ще один рік контракту. Я сподіваюся завжди бачити вболівальників, які були на цьому матчі. Справді шкода, що на стадіонах в Україні не завжди панує така атмосфера. Шкода, що вони не заповнюються такою кількістю людей, якою мають заповнюватись. Не знаю, правильно чи ні, однак населення України – 40–44 мільйони. Люди люблять футбол, що засвідчив і цей вечір. Вважаю, ті, хто є відповідальним за футбол у країні, повинні обміркувати цей момент щодо вболівальників. Чому люди не ходять на стадіони? Гадаю, чимало речей не робиться, хоча мають, аби на футбол приходило більше вболівальників. Адже футбол є гарним, тільки якщо арени заповнені, якщо є глядачі. Про це слід думати.
– Що б ви порадили відповідальним особам? Який перший крок потрібно зробити в цьому напрямку?
– Відверто кажучи, ці відповідальні особи ніколи мене не питали, що ж слід зробити. Якщо вони спитають, я їм скажу, що думаю. Потрібно обов’язково зробити дуже і дуже багато! Сто відсотків, це не ціна квитків. Коли сидиш на дивані та нічого не робиш, складно створити певний привабливий продукт для людей. Протягом цих трьох років я не бачив, щоб хтось бодай ворухнув пальцем, аби змінити щось в українському футболі.
– Чи подобається вам нинішній формат чемпіонату? У Бельгії або Нідерландах перед його зміною питають не лише президентів клубів, а й головних тренерів. На вашу думку, чи повинні наставники бодай якось упливати на регламент або формат?
– Мушу визнати, в Україні протягом цих років нас ніколи не викликали навіть у принципі обговорити щось. Моя думка? Я б віддав перевагу грі в чемпіонаті з 16 командами. Правда полягає в тому, що подібне проводиться в інших країнах, але ці країни нічого не виграють з таким чемпіонатом, який маємо ми. Я в жодному разі не спрямовую цю думку комусь – просто це моя особиста думка. Однак хочу сказати, що, напевно, це найменша з проблем. Є чимало інших речей, які можна зробити.
– Вам особисто зараз цікаво в українському футболі або ні?
– Звісно. Гадаю, наші трофеї засвідчують, що ми завжди дуже мотивовані та маємо амбіції. Я у футболі, тому що обожнюю свою професію. Неважливо, тут, у Португалії або іншій країні, але я знаю, що ніколи не втрачу цієї любові. І коли ми справді щиро любимо, що робимо, – ми змагаємося й працюємо заради цього. Я страшенно обожнюю те, чим займаюсь.
– У середині сезону ви відповіли мені, що вам подобається, коли за чемпіонський титул триває серйозна боротьба. Зараз ви відірвалися на 11 очок. Чи хотілося б вам більшої конкурентності?
– Звісно, я б хотів, аби було дещо інакше. Однак ця проблема існує практично в усіх країнах, крім Англії. Майже всюди є дві, максимум три команди, що змагаються за головний титул. І тут, як на мене, основна проблема – не в найсильніших. Тут бракує роботи в інших клубах, аби вони ставали кращими й демонстрували цікавіший футбол. Як можна цього домогтися? Попри ситуацію в країні слід продумати, як потрібно ростити гравців в академіях. Україна подібна до інших країн. Можу навести приклад Португалії. В Україні немає грошей, щоб купувати гарних футболістів. Коли так, то їх потрібно формувати. Проте в такій великій країні, з такою кількістю хлопців, які люблять футбол і грають на вулицях… Можна навіть набрати гравців, але чи добре їх тут ростять? Я маю відповідь, однак я її вам не дам. І ще дещо. Я вже говорив про людей, які працюють у «Шахтарі» і є частиною цього успіху. Хотів би зараз поговорити про щось особисте. У всіх нас за спиною є ті, хто нас підтримує, хто завжди з нами в гарні й погані моменти. Хочу присвятити ці трофеї своїй родині: дружині, яка завжди підтримує мене та мотивує, і своїм дітям. Усе, що виграв тут, я присвячую цим настільки важливим людям у моєму житті. Вони дозволяють мені мати стабільність, завдяки якій я можу впевнено почуватися у своїй роботі. Це найголовніші люди в моєму житті.