Шахтар – у моїй ДНК
26 травня 2020 р.
|
26 травня виповнилося 39 років екс-захиснику «Шахтаря» Развану Рацу
За 10 років Рац провів за «гірників» 300 офіційних матчів і став володарем 17 трофеїв – 7 чемпіонств, 5 Кубків, 4 Суперкубків України та Кубка УЄФА. А свій останній поєдинок у футболці «Шахтаря» Разван відіграв рівно 7 років тому, 26 травня 2013 року на «Донбас Арені».
– Разване, прийміть вітання з днем народження! Від усіх співробітників та вболівальників «Шахтаря» – найтепліші побажання здоров'я, благополуччя й успіху в усіх починаннях. Як ваші справи?
– Дуже дякую! Живемо в Бухаресті. Загалом усе добре. Працюю на телебаченні. У рідній Слатині – футбольна Академія і готельний бізнес. Щоправда, останні процеси наразі обмежені. Образно висловлюючись, «страждаю», як і всі, тільки через ситуацію з коронавірусом, що склалася у світі. Я зробив певний соціальний жест: зараз у моєму готелі співвітчизники, які повернулися до Румунії через кордони і перебувають на обов'язковому карантині. На сьогодні вже четверта зміна. До того ж раніше інвестував в IT-компанію: займається блокчейн-технологією у сфері кібербезпеки.
– Хто ви зараз більшою мірою: інвестор і керівник чи експерт і аналітик на спортивному ТБ?
– Я зараз мультифункціональна людина. Намагаюся все встигнути: стежити і за IT-компанією, і за готелем, і за правильним розвитком Академії. У цих сферах навчаюсь. Водночас працюю експертом на телебаченні, що наближає мене до футболу. Отже, роблю те, що подобається і що вмію.
– Тренерська діяльність – не ваше?
– Я маю мінус – терпіння. Його небагато, і через це мені було б дуже важко стати тренером. А наставник, який не готовий чекати і хоче, щоб усе вийшло відразу, навряд чи досягне успіху. Мені підходить адміністративна робота. Безумовно, хочеться бути поряд із футболом, адже мені це близько. Свого часу закінчив факультет зі спортменеджменту і кілька курсів за тією ж спеціальністю. А взагалі оптимально бути в менеджменті клубу та заразом тренуватися з хлопцями, проте складно сказати, наскільки це в принципі можливо.
– У вас справ вистачає. А чим у Румунії живуть ваша дружина й дочка?
– Дочка навчається по системі International Baccalaureate, простіше кажучи, в англійській школі, тому що після від'їзду з Донецька ми змінили чотири країни. Дружина займається вокалом, англійською й фітнесом. А вільний час намагаємося проводити всією сім'єю.
– Що у вашому житті означає «Шахтар»?
– «Шахтар» – у моїй ДНК, у моїй крові, і так буде завжди! Ще маю фразу, що це не клуб, а стиль життя. Це команда, до якої мріють прийти і ніхто не хоче її покидати. Я так вважаю.
– Як вам сьогоднішній «Шахтар» і його стиль гри?
– Клуб вірний своїй філософії. Контроль м'яча, короткий пас, швидкі атаки, якісні переходи – усе це є. Гравці повторюють те, що робили на полі ми. І бразильці, які дають уболівальнику відчуття того, що все легко, що футбол – радість. Я з повагою ставлюся до інших клубів, але рівних «Шахтарю» в Україні немає вже дуже давно. 15–16 років це з відривом найкраща команда в країні. Свого часу ми домоглися успіху у Європі, і я вважаю, що колись хлопці можуть це досягнення навіть перевершити. На жаль, команда не грає в Донецьку, а це дуже впливає на її життя, на те, що означає «Шахтар». Завжди важко без своїх стадіону й бази. Коли на кожен матч тобі потрібно кудись їхати, це незручно і неприродньо. І чемпіонат протягом останніх років теж змінився: є команди, скажімо так, без великих традицій. Немає низки клубів, які додавали турніру духу боротьби: «Металіст», донецький «Металург», «Карпати» того часу... А все це важливі складові для зростання і, як наслідок, великих результатів на євроарені. Рівень чемпіонату мусить підніматися.
– З ким із ексодноклубників спілкуєтеся?
– Пятов, Степаненко, Кривцов, якщо з тих, хто і сьогодні виступає за «Шахтар». Із Шевчуком, Селезньовим, Хюбшманом, Левандовськи, Срною. Крім того, маємо «ветеранську» групу у WhatsApp, куди також входять і продовжують грати хлопці наших золотих років – Жадсон, Фернандіньо, Вілліан, Дуглас Коста та інші... Нещодавно була річниця перемоги в Кубку УЄФА. Друзі надсилали фото й відео, згадував атмосферу півфіналу з «Динамо». А матчі на «Донбас Арені»?! Я сумую за тим часом... За тією атмосферою, за тим галасом, що завжди був у Донецьку на матчах «Шахтаря» в Лізі чемпіонів. Я маю подякувати вболівальникам за всі роки, за те, як вони вболівали за нашу команду. Сподіваюся, одного разу так буде знову! Гадаю, це мрія кожного вболівальника – бути вдома і підтримувати свою команду на рідному стадіоні.
– Разване, прийміть вітання з днем народження! Від усіх співробітників та вболівальників «Шахтаря» – найтепліші побажання здоров'я, благополуччя й успіху в усіх починаннях. Як ваші справи?
– Дуже дякую! Живемо в Бухаресті. Загалом усе добре. Працюю на телебаченні. У рідній Слатині – футбольна Академія і готельний бізнес. Щоправда, останні процеси наразі обмежені. Образно висловлюючись, «страждаю», як і всі, тільки через ситуацію з коронавірусом, що склалася у світі. Я зробив певний соціальний жест: зараз у моєму готелі співвітчизники, які повернулися до Румунії через кордони і перебувають на обов'язковому карантині. На сьогодні вже четверта зміна. До того ж раніше інвестував в IT-компанію: займається блокчейн-технологією у сфері кібербезпеки.
– Хто ви зараз більшою мірою: інвестор і керівник чи експерт і аналітик на спортивному ТБ?
– Я зараз мультифункціональна людина. Намагаюся все встигнути: стежити і за IT-компанією, і за готелем, і за правильним розвитком Академії. У цих сферах навчаюсь. Водночас працюю експертом на телебаченні, що наближає мене до футболу. Отже, роблю те, що подобається і що вмію.
– Тренерська діяльність – не ваше?
– Я маю мінус – терпіння. Його небагато, і через це мені було б дуже важко стати тренером. А наставник, який не готовий чекати і хоче, щоб усе вийшло відразу, навряд чи досягне успіху. Мені підходить адміністративна робота. Безумовно, хочеться бути поряд із футболом, адже мені це близько. Свого часу закінчив факультет зі спортменеджменту і кілька курсів за тією ж спеціальністю. А взагалі оптимально бути в менеджменті клубу та заразом тренуватися з хлопцями, проте складно сказати, наскільки це в принципі можливо.
– У вас справ вистачає. А чим у Румунії живуть ваша дружина й дочка?
– Дочка навчається по системі International Baccalaureate, простіше кажучи, в англійській школі, тому що після від'їзду з Донецька ми змінили чотири країни. Дружина займається вокалом, англійською й фітнесом. А вільний час намагаємося проводити всією сім'єю.
– Що у вашому житті означає «Шахтар»?
– «Шахтар» – у моїй ДНК, у моїй крові, і так буде завжди! Ще маю фразу, що це не клуб, а стиль життя. Це команда, до якої мріють прийти і ніхто не хоче її покидати. Я так вважаю.
– Як вам сьогоднішній «Шахтар» і його стиль гри?
– Клуб вірний своїй філософії. Контроль м'яча, короткий пас, швидкі атаки, якісні переходи – усе це є. Гравці повторюють те, що робили на полі ми. І бразильці, які дають уболівальнику відчуття того, що все легко, що футбол – радість. Я з повагою ставлюся до інших клубів, але рівних «Шахтарю» в Україні немає вже дуже давно. 15–16 років це з відривом найкраща команда в країні. Свого часу ми домоглися успіху у Європі, і я вважаю, що колись хлопці можуть це досягнення навіть перевершити. На жаль, команда не грає в Донецьку, а це дуже впливає на її життя, на те, що означає «Шахтар». Завжди важко без своїх стадіону й бази. Коли на кожен матч тобі потрібно кудись їхати, це незручно і неприродньо. І чемпіонат протягом останніх років теж змінився: є команди, скажімо так, без великих традицій. Немає низки клубів, які додавали турніру духу боротьби: «Металіст», донецький «Металург», «Карпати» того часу... А все це важливі складові для зростання і, як наслідок, великих результатів на євроарені. Рівень чемпіонату мусить підніматися.
– З ким із ексодноклубників спілкуєтеся?
– Пятов, Степаненко, Кривцов, якщо з тих, хто і сьогодні виступає за «Шахтар». Із Шевчуком, Селезньовим, Хюбшманом, Левандовськи, Срною. Крім того, маємо «ветеранську» групу у WhatsApp, куди також входять і продовжують грати хлопці наших золотих років – Жадсон, Фернандіньо, Вілліан, Дуглас Коста та інші... Нещодавно була річниця перемоги в Кубку УЄФА. Друзі надсилали фото й відео, згадував атмосферу півфіналу з «Динамо». А матчі на «Донбас Арені»?! Я сумую за тим часом... За тією атмосферою, за тим галасом, що завжди був у Донецьку на матчах «Шахтаря» в Лізі чемпіонів. Я маю подякувати вболівальникам за всі роки, за те, як вони вболівали за нашу команду. Сподіваюся, одного разу так буде знову! Гадаю, це мрія кожного вболівальника – бути вдома і підтримувати свою команду на рідному стадіоні.