ФК «Шахтар» (Донецьк) – один із найтитулованіших клубів українського футболу, 15-разовий чемпіон України, 15-разовий володар Кубка України, 9-разовий володар Суперкубка України, володар Кубка УЄФА 2009 року, постійний учасник Ліги чемпіонів УЄФА.

Команду вугільників Донбасу було створено відповідно до рішення Всесоюзної ради з фізичної культури і спорту від 3 квітня 1936 року, вона отримала назву «Стахановець». Свій перший офіційний матч команда провела 24 травня 1936 року. В середині 1940-х років Спортивне товариство вугільників Донбасу змінило назву на «Шахтар», а починаючи з 1960-х років кольорами клубу стало традиційне для регіону поєднання оранжевого та чорного.

Домашнім стадіоном «Шахтаря» є «Донбас Арена», що вміщує 52 898 глядачів.

Історія клубу веде свій відлік із 1936 року. Саме тоді було засновано команду вугільників Донбасу, названу на честь новатора шахтарського руху Олексія Стаханова «Стахановець». Її кістяк склали гравці горлівського і сталінського «Динамо».

Дебютний матч «Стахановець» провів 12 травня 1936 року в Горлівці з одеським «Динамо» на першість України серед показових команд. «Гірники» грали таким складом: воротар – Сергій Раздорожнюк, захисники – Михайло Бойченко, Георгій Константиновський, півзахисники – Павло Євтехов, Костянтин Пащенко, Беспалов, нападники – Адам Кородинський, Михайло Пащенко, Микола Наумов, Федір Манов, Борис Терентьєв. Перший гол записав до свого активу Михайло Пащенко, а зустріч завершилася з рахунком 3:2 на користь гостей.

В чемпіонатах СРСР «Стахановець» дебютував 24 травня 1936 року матчем в рамках групи «В» у Казані, де поступився місцевому «Динамо» з рахунком 1:4 (перший м’яч за команду «гірників» провів Федір Манов).

1938 року «Стахановець» дістав право представляти Донбас у групі найсильніших. Команда посилилася найкращими футболістами краю і протягом трьох років посідала 11–12-те місця. За підсумками сезону 1940 року високе спортивне звання майстра спорту було надано гравцям команди Миколі Кузнєцову, Миколі Кононенку, Георгію Мазанову, Георгію Бікезіну, Григорію Балабі й Антону Яковлеву.

У червні 1941 року розпочалась Велика Вітчизняна війна. Багато футболістів «Стахановця» пішли на фронт або працювали на оборонних підприємствах. Внаслідок бойових дій загинули Іван Устинов, Іван Путятов, Іван Горобець, Михайло Васін та інші.

8 вересня 1943 року Сталіно було звільнено. За два місяці в місті відбувся перший післявоєнний матч.

1945 року «Стахановець» було включено до другої групи першості СРСР. Команду практично наново укомплектували. Склад із досвідченими Миколою Кузнєцовим, Георгієм Бікезіним і Петром Юрченком поповнили Олег Жуков, Валентин Лівенцев, Євген Шпиньов, Микола Ансімов, Костянтин Скрипченко, Василь Брюшин, Олександр Андренко.

1946 та 1947 роки «Шахтар» провів у другій групі чемпіонату. Наслідки війни все ще позначалися не лише на комплектуванні команди, а й на тренувальному процесі.

У липні 1946 року товариство «Стахановець» було перетворено на товариство «Шахтар», яке об’єднало колективи фізкультури вугільних підприємств усіх басейнів країни. Найсильніший клуб Донбасу став іменуватись «Шахтар» (Сталіно).

1947-го команду очолив досвідчений московський тренер Олексій Костильов. Під його керівництвом «Шахтар» посів друге місце серед 13 учасників в українській зоні. Стабільні результати «гірників» дали можливість донецькому колективу претендувати на місце серед найкращих команд країни, куди «Шахтар» увійшов 1949 року.

Проте до першого після перерви сезону футболісти увійшли вкрай невдало: «Шахтар» зазнав 21 поразку в 34 матчах. Такі результати стали передумовою для зміни тренера: до керівництва прийшов Віктор Новиков. Кістяк команди склали Олександр Алпатов, Дмитро Іванов, Юрій Петров, Віктор Фомін, Микола Самарін, Віктор Колесніков, Леонід Савінов, Євген Пєстов та інші. Гра команди покращилась – 11-те місце із 33 очками.

1951 рік став «бронзовим» для команди. «Гірники» вперше піднялися на п'єдестал пошани. Той успіх пов’язують з іменем Олександра Пономарьова – корінного донбасівця, видатного радянського форварда.

Вдало виступила команда й у розіграші Кубка, дійшовши до півфіналу. А в жовтні – листопаді «Шахтар», посилившись деякими гравцями, здійснив своє перше закордонне турне до Болгарії та Румунії.

Усі матчі чемпіонату СРСР 1952 року «Шахтар» провів у Москві, що позначилось на результатах. Після нещодавнього тріумфу цей сезон виявився невдалим, і наступний рік команда зустрічала в класі «Б» із новим тренером. Ним став Олександр Пономарьов, який щойно завершив ігрову кар’єру. Кардинально оновленому складу на повернення знадобилося два роки. Впродовж цього часу гра команди набула стрункості та стабільності.

У другій половині 1950-х років «Шахтар» стабільно посідав місця у першій десятці радянського футболу. Прагнення досягти більшого призвело до зміни тренерів, проте найкращий результат, який здобула команда протягом цього часу, – сьоме місце в чемпіонаті СРСР 1955 і 1956 років та вихід у півфінал Кубка СРСР – 1959/60.

1960 року новим наставником «Шахтаря» став Олег Ошенков. Досвідчений спеціаліст зробив ставку на місцевих вихованців і перевірених футболістів. Лідерами команди Ошенкова були Геннадій Снєгірьов, Микола Головко, Володимир Сальков, Олег Колосов, Анатолій Родін, Валентин Сапронов, Юрій Ананченко, Борис Стрєлков, В’ячеслав Аляб’єв, Віталій Савельєв.

У 1961 році «Шахтар» здобув перший у своїй історії Кубок СРСР. У фіналі турніру «гірники» обіграли чемпіона СРСР попереднього сезону – московське «Торпедо» – з рахунком 3:1. Перемогу принесли голи Анатолія Родіна й Юрія Ананченка, який відзначився дублем.

Не менш вдалим став також 1962 рік. Колектив, очолюваний Олегом Ошенковим, знову завоював Кубок СРСР. У вирішальному матчі «гірники» завдали поразки команді «Прапор праці» з Орєхово-Зуєва. Наступного року «Шахтар» утретє поспіль вийшов у фінал турніру, проте цього разу поступився московському «Спартаку» 1:2.

Саме в цей період «Шахтар» здобув славу кубкової команди. Свою силу донеччани підтвердили і у чемпіонаті СРСР. 1964 року яскрава й упевнена гра увінчалася п'ятим місцем у турнірній таблиці.

У сезоні-1966 «Шахтар» протягом десяти турів не знав поразок, а воротар Юрій Коротких 913 хвилин тримав свої ворота сухими. Його рекорд увійшов до трійки сухих серій голкіперів вітчизняного футболу протягом усієї історії та був відзначений на європейському рівні.

Команда суттєво додала після приходу Олега Базилевича і Валерія Лобановського, який став найкращим бомбардиром «гірників» за підсумками 1967 року.

Ера Олега Ошенкова закінчувалась. У середині сезону-1968 із «Шахтаря», завершивши кар’єру, пішли Лобановський і Базилевич, а в жовтні 1969-го Ошенкова на посаді старшого тренера змінив Юрій Войнов.

Наприкінці 1960-х єдиними трофеями, які вдалося завоювати «Шахтарю», стали золоті медалі дублерів 1967 і 1969 років (1968 року вони посіли друге місце). Тренував резервістів Юрій Захаров.

1971 року «гірники» на рік залишили Вищу лігу. Протягом цього часу в команді змінилося кілька тренерів: Юрій Войнов, Артем Фальян, Микола Морозов і Олег Базилевич.

Саме Олегу Базилевичу, який істотно змінив склад, вдалося повернути «Шахтар» до групи найсильніших команд Союзу. Ключовими гравцями того часу стали вихованці місцевого футболу, а також запрошені з різних міст: Юрій Дегтерьов, Олександр Васін, Віктор Звягінцев, Анатолій Коньков, Володимир Сафонов, Михайло Соколовський, Валерій Яремченко, Юрій Дудинський, Юрій Губич, Валерій Горбунов, Віталій Старухін та інші.

1974 року «гірників» очолив нещодавній наставник дубля Юрій Захаров, якого вже в серпні змінив Володимир Сальков.

9 листопада в заключному матчі сезону 1975 року «Шахтар» із рахунком 3:0 обіграв чинного володаря Кубка країни – єреванський «Арарат» – і завоював срібні медалі.

Десятиліття стало одним із найуспішніших у історії «Шахтаря» радянського періоду. У 1976 році команда дебютувала у єврокубках. У 1/32 фіналу Кубка УЄФА «гірники» пройшли німецьке «Динамо», в 1/16 – угорський «Гонвед», а на стадії 1/8 поступилися майбутньому тріумфатору турніру – італійському «Ювентусу».

На перші ролі в «Шахтарі» вийшли Микола Федоренко, Володимир Роговський, Віктор Кондратов, Михайло Соколовський та інші футболісти. 1977 року команда посіла п'яте місце у чемпіонаті, а Юрій Дегтерьов отримав почесний приз найкращого воротаря сезону.

Наступні роки принесли «гірникам» гучні успіхи. Два сезони поспіль «Шахтар» посідав місце на п'єдесталі пошани. 1978 року донеччани виграли бронзові медалі чемпіонату і вийшли у фінал Кубка СРСР. 1979-го зі старшим тренером Віктором Носовим – срібні медалі, а нападник Віталій Старухін із 26 м'ячами став найкращим бомбардиром чемпіонату та був визнаний найкращим футболістом сезону.

У період омолодження складу на початку 1980-х років «Шахтар» дещо втратив позиції у чемпіонаті. Але при цьому команда двічі завоювала Кубок СРСР. У фіналі 1980-го було обіграно тбіліське «Динамо» (голами відзначилися Старухін і П'яних), а 1983 року – харківський «Металіст» (переможний м'яч забив Сергій Ященко).

Показовим результатом десятиліття став успішний виступ «Шахтаря» у Кубку кубків – 1983/84, де команда дійшла до 1/4 фіналу. Того ж року «гірники» стали володарями Суперкубка СРСР. А сезоном пізніше донеччани знову підтвердили свій кубковий статус, вийшовши у фінал турніру.

1986 року «Шахтар» зумів повторити торішній успіх – вихід у фінал Кубка країни. Але в наступних сезонах домогтися значних досягнень не вдавалось.

Важливим у житті команди став 1989 рік. 2 січня Донецький облвиконком, облрадпроф і обком ЛКСМУ ухвалили постанову щодо створення обласного госпрозрахункового експериментального футбольного клубу «Шахтар» (Донецьк).

Перші три чемпіонати незалежної України та половину четвертого «Шахтар» провів під керівництвом Валерія Яремченка. Лідерами команди на початку 1990-х були Дмитро Шутков, Сергій Ященко, Ігор Петров, Сергій Онопко, Євген Драгунов, Геннадій Орбу, Валерій Кривенцов, Олег Матвєєв, Сергій Попов.

У дебютній першості України «гірники» змагалися за третє місце. У «бронзовому» матчі донеччани поступилися «Дніпру» 2:3. Перші срібні медалі «Шахтарю» приніс сезон-1993/94. У чемпіонаті-1994/95 «гірники» посіли четверте місце і завоювали свій перший Кубок України. У фіналі турніру в серії пенальті було обіграно «Дніпро» – 7:6 (основний час – 1:1). Цю перемогу донецька команда здобула разом із Володимиром Сальковим, якого було призначено головним тренером.

11 жовтня 1996 року президентом «Шахтаря» став Рінат Ахметов, із іменем якого пов'язано подальший розвиток та процвітання клубу. Поставивши за мету створити в Донецьку футбольну команду високого європейського рівня, президент рік за роком робив усе можливе задля її досягнення.

Наприкінці 1990-х виступи «оранжево-чорних» у єврокубках не увінчались успіхом. Але вже 2000 року під керівництвом Віктора Прокопенка команда вперше в історії вийшла у груповий етап Ліги чемпіонів. «Гірники» за сумою двох матчів обіграли празьку «Славію». У групі з італійським «Лаціо», англійським «Арсеналом» і чеською «Спартою» донеччани фінішували на третьому місці.

1999 року було створено дитячо-юнацьку школу ФК «Шахтар», а на місці старої тренувальної бази відкрито сучасну СТБ «Кірша» – одну з найкращих у Європі. Відповідно до вимог УЄФА було модернізовано ЦС «Шахтар».

У 2002 році під керівництвом італійського тренера Невіо Скали «гірники» вперше стали чемпіонами України. Після нього з командою працював Валерій Яремченко, потім – німець Бернд Шустер, а з травня 2004 року – румун Мірча Луческу.

1997, 2001 та 2002 року «Шахтар» завоював національний Кубок. Перемога у фінальному матчі за цей трофей 2004 року стала першим досягненням «гірників» під керівництвом Мірчі Луческу.

2005 року донецький клуб знов стає чемпіоном країни. І влітку цього ж року, обігравши «Динамо» по пенальті 4:3, «оранжево-чорні» вперше завоювали Суперкубок України.

У сезоні – 2006/07 «гірники» в національних змаганнях здобули срібні медалі, поступились і у фіналі Кубка України. Та вже 2008-го «Шахтар» виграв усі три турніри на внутрішній арені: чемпіонат, Кубок і Суперкубок. А Фернандіньо в матчі з ФК «Харків» забив 1000-й м’яч донеччан у чемпіонатах України.

У сезоні-2008/09 «Шахтар», не потрапивши до плей-оф Ліги чемпіонів, продовжив виступ у Кубку УЄФА. У півфіналі турніру донецькій команді протистояло київське «Динамо». Нічия на виїзді (1:1) і перемога вдома (2:1) відкрили «гірникам» шлях до фіналу єврокубка, де на них чекав німецький «Вердер». Переможцем став «Шахтар» – 2:1. Голами у складі донеччан відзначились Луїс Адріано та Жадсон у додатковий час.

29 серпня 2009 року відбулося відкриття «Донбас Арени». Бюджет будівництва склав близько 400 млн доларів США. Сучасна арена, що вміщує 52 898 глядачів, належить до футбольних стадіонів категорії «Еліт».

Першу офіційну гру на «Донбас Арені» провели 27 вересня 2009 року. Матчем футбольного відкриття стадіону стала зустріч чемпіонату України між «Шахтарем» та київською «Оболонню», що завершилася великою перемогою «гірників» – 4:0. Перший гол на донецькій «Арені» забив Жадсон.

У сезоні-2009/10 «Шахтар» у чемпіонаті України знову завоював чемпіонський титул, котрий став четвертим протягом шести років. Наступний футбольний рік донецька команда розпочала з перемоги в Суперкубку України над «Таврією» – 7:1.

А в сезоні-2010/11 у своїй групі Ліги чемпіонів донеччани вперше в історії вийшли у плей-оф найпрестижнішого клубного турніру Європи та дійшли до стадії 1/4 фіналу, де поступилися «Барселоні».

У чемпіонаті країни «гірники» достроково, за два тури до фінішу, стали переможцями. А у фіналі Кубка України було здолано «Динамо» – 2:0. Таким чином «Шахтар» оформив третій «золотий дубль» у своїй історії.

У сезоні-2011/12 «Шахтар» посів четверте місце в груповому етапі Ліги чемпіонів, проте на внутрішній арені знов став чемпіоном України. У фіналі національного Кубка «гірники» перемогли донецький «Металург» і здобули трофей.

Рекордним для «Шахтаря» став сезон-2012/13. Команда завоювала Суперкубок і перемогла у всіх поєдинках першого кола (найдовша переможна серія – 24 матчі та найбільш тривала гольова серія – 34 матчі).

Свій чемпіонський титул донеччани підтвердили за чотири тури до закінчення першості із величезним відривом від найближчого переслідувача. Крім того, команда вдев’яте завоювала Кубок України, повторивши національний рекорд. У Лізі чемпіонів «Шахтар» дійшов до 1/8 фіналу.

У сезоні-2013/14 у своїй групі в Лізі чемпіонів «гірники» посіли третє місце, а в Лізі Європи не пройшли далі 1/16 фіналу. Проте за тур до закінчення чемпіонату України «Шахтар» уп’яте поспіль і вдев’яте у історії завоював звання чемпіона.

На сезон-2014/15 через воєнний конфлікт у Донбасі команда перебазувалась до Києва, а більшість умовно «домашніх» матчів провела на «Арені Львів».

Незважаючи на відсутність домашнього поля та своїх уболівальників, «гірники» вийшли до 1/8 фіналу Ліги чемпіонів. У внутрішніх змаганнях «Шахтар» виграв Суперкубок України, вийшов у фінал Кубка країни і посів друге місце у чемпіонаті.

Цього ж сезону в протистоянні з БАТЕ (7:0 у Білорусі та 5:0 у Львові) було здобуто найбільшу перемогу в Лізі чемпіонів. Луїс Адріано записав до свого активу перший у історії донеччан єврокубковий пента-трик.

У сезоні-2015/16 «Шахтар» стартував із перемоги 2:0 в Суперкубку України над «Динамо». Осінню частину чемпіонату «гірники» завершили на першому місці, вигравши 14 матчів з 16. У гостях донеччани завдали поразку «Динамо» 3:0, що стало найбільшою виїзною перемогою «Шахтаря» у історії. Пройшовши два кваліфікаційні етапи, команда потрапила до групи Ліги чемпіонів із ПСЖ, «Реалом» і «Мальме». За підсумками виступів «гірники» вийшли в Лігу Європи.

Узимку 2016 року «Шахтар» продав найкращого бомбардира чемпіонату Алекса Тейшейру до «Цзянсу Сайнті» за рекордні 50 мільйонів євро. У Лізі Європи донеччани дійшли до півфіналу, а в Україні виграли Кубок, здолавши у вирішальному матчі «Зорю». Сезон став останнім у «Шахтарі» для Мірчі Луческу, який за 12 років здобув з командою 22 трофеї.

У червні 2016-го команду очолив Паулу Фонсека. Португалець у перший сезон зробив з командою золотий дубль, вигравши чемпіонат і Кубок України. У наступні два сезони «гірники» знову домінували: здобули ще три національні трофеї, встановивши рекорд за перемогами в Кубку України, а також вийшли у плейоф Ліги чемпіонів.

Улітку 2019 року новим керманичем «Шахтаря» був призначений португалець Луїш Каштру. Під його орудою команда виграла чемпіонат України достроково – за п’ять турів до фінішу, завдяки чому «Шахтар» став найтитулованішим клубом в Україні. У сезоні-2020/21, що проходив під час пандемії COVID-19, «Шахтар» яскраво виступив у груповому раунді Ліги чемпіонів, двічі перемігши мадридський «Реал», а в УПЛ посів друге місце.

2021 року «гірників» очолив італійський тренер Роберто Де Дзербі. «Шахтар» пробився в групу Ліги чемпіонів та виграв Суперкубок України, перемігши «Динамо». Сезон-2021/22 був зупинений через повномасштабне вторгнення російських військ на територію України. На той момент донеччани очолювали таблицю УПЛ.

У сезоні-2022/23 після втрати легіонерів і в умовах війни «Шахтар» зберіг провідні позиції в Україні та напряму потрапив до групового етапу Ліги чемпіонів. Команда під керівництвом нового наставника Ігоря Йовічевіча виграла титул чемпіона України. Також «гірники» провели серію благодійних матчів у Європі, підтримуючи Україну на міжнародній арені та залучаючи допомогу для постраждалих від війни українців.

У кампанії-2023/24 «Шахтар» виступав під орудою трьох різних тренерів: «гірники» розпочали сезон з Патріком ван Леувеном, якого восени на посаді змінив Дарійо Срна, а потім команду прийняв Маріно Пушич. За підсумками сезону донеччани гідно виступили у єврокубках, а на внутрішній арені зробили золотий дубль, перемігши в УПЛ та Кубку України, що розігрувався вперше після початку повномасштабної війни.

Сезон-2024/25 став одним із найсуперечливіших: «Шахтар» уперше за 29 років завершив чемпіонат на третьому місці, проте знову виграв Кубок України – цього разу у фіналі з «Динамо» в Житомирі. У Лізі чемпіонів, що вперше проводилася у новому форматі із загальною таблицею, команда провела низку яскравих матчів, але не подолала основний етап, посівши 27-ме місце з 36. Після завершення сезону Маріно Пушич та його тренерський залишили клуб. У травні 2025 року новим головним тренером «Шахтаря» став Арда Туран, у призначенні якого вболівальники вбачають початок нового етапу в історії клубу.