Юрій Вернидуб: Усі мої хлопці міцні духом

– Вважаю, у першому таймі десь навіть мали перевагу, що я мав на думці і говорив хлопцям, – можливо, забракло майстерності забити. Гадаю, якщо б ми це зробили, то нам було б набагато легше діяти. Ми б перейшли до своєї улюбленої гри від оборони, щоби ловити на контратаках. Що зробив «Шахтар»? Вони витримали, не пропустили, а потім забили зі стандарту наприкінці першого тайму. Певна річ, у другій половині нам потрібно було йти вперед, намагатися пресингувати «Шахтар», аби зрівняти шанси і забити дуже потрібний м’яч. Втім дуже швидко пропустили знов – забив Гладкий. Після цього у хлопців вже пішов надлам. Було складно: зірвав горло, галасував, підказував… Вітаю «Шахтар» із перемогою. А своїх хлопців я також хочу привітати, подякувати їм за цей сезон, за фінал Кубка. Вони однаково молодці. Хто б міг подумати, що та ж «Зоря» протягом другого року втримається на тій позиції, на якій ми є? Так, десь нам теж не пощастило: втратили бронзу. Але є над чим працювати. Працювати ще більше та здобувати серйозніші результати. 

– Вітаємо вас із фіналом. Як вам сьогодні гралось у Львові? Дві команди зі східної частини країни… Як підтримка Львова і стадіон? І друге: було чимало розмов про те, що Луческу йде. Ви були поруч із ним у цьому матчі – чи відчували, що він не міг сьогодні програти?
– Стосовно підтримки, можу сказати, що для мене Західний регіон – не новий. Я сам народився на Житомирщині, яка ближче до Західного регіону. Свого часу я пройшов тут службу в армії – два роки у СКА «Карпати». Знаю, як люди тут полюбляють футбол, як вміють уболівати. Я дуже вдячний, що на стадіон прийшла чимала кількість людей. Гадаю, тисяч двадцять – якщо те, що оголосили, дійсно так, це вже нормальний показник. Я вдячний за підтримку як нашої команди, так і «Шахтаря». Гуляв містом, дуже багато людей підходили і зичили сьогодні перемоги, але, на жаль, ми цього не домоглися. Що стосується другого запитання… Ви знаєте, я точно не бажав «Шахтарю» перемоги, однаково! Я бажав її собі та своїй команді. Але що поробиш? Про Містера я можу сказати, що це тренер із великої літери. Протягом того часу, який він провів в Україні, хто би що не говорив, сильнішого менеджера і головного тренера я не бачив. І це показник роботи з гравцями: скільки футболістів, вихованих ним, виступає наразі у найбільших клубах Європи! Гадаю, жоден клуб стільки не зробив – ані «Динамо», ані «Дніпро»… Нема таких клубів. Давайте порахуємо: «Баварія», «Барселона», «Манчестер», «Челсі»… Всі знакові клуби. Тому він залишив дуже хороший свій слід – знаковий слід в українському футболі. Таким є наше тренерське життя. Однаково він працюватиме і здобуде непогані результати з іншими командами, чого йому й бажаю!

– Як ви вважаєте, «Шахтарю» наразі потрібен вітчизняний тренер або зарубіжний?
– Не можу це коментувати. «Шахтар» має президента клубу, має керівництво. Їм ухвалювати це рішення. Тому мені навіть некоректно буде щось говорити з цього приводу. Гадаю, вони самі розберуться і вирішать, хто буде головним тренером. 

– Ви дійшли до фіналу Кубка України, посіли четверте місце у чемпіонаті. Чи можете ви цей сезон собі записати до активу?
– Гадаю, так. Якщо врахувати, що велика кількість команд грає в себе вдома, а ми всі матчі проводимо на виїзді. Ми не поступились ані сходинкою порівняно із попереднім чемпіонатом. Єдине розчарування в тому, що втратили бронзу, але знову ж у чесній і справедливій боротьбі з «Дніпром», із чим я їх вітаю. Ну і в фіналі зіграли, та не перемогли. Звичайно, це великий удар, але я гадаю, що всі мої хлопці міцні духом. Вони загартуються і в наступному чемпіонаті показуватимуть іще кращий результат. Просто мені б цього дуже хотілося. Найважливіше – вірити у власні сили і ще більше працювати.  

– Ви нещодавно підписали новий контракт із «Зорею»? Які плани на майбутні сезони?
– Я справді підписав контракт на два роки. Єдине можу сказати, що вдячний клубу за це. Тут я став головним тренером, мені довірили цю посаду. Тепер запропонували продовжити нашу угоду, і я зробив це. Сподіваюся, що стоятимуть найвищі завдання, які ми намагатимемось виконувати. Знову ж хочу сказати слова вдячності Луганському краю. Вважаю і вважатиму, що це Україна. Всі люди за нас уболівають і, сподіваюсь, чекають, коли ми повернемося на свою рідну землю. Не куди-небудь, а до України. Гадаю, там не менше патріотів і справжніх українців, хто би що не казав. Головне – терпіння, однаково ми доб’ємось.