Сальков відзначає ювілей
1 квітня 2017 р.
|
Сьогодні, 1 квітня, виповнюється 80 років капітанові «гірників» 1960-х і колишньому наставнику команди Володимирові Салькову
Легендарний футболіст провів за «Шахтар» 259 поєдинків та забив 3 м’ячі. Сальков був капітаном колективу, що 1961 і 1962 років, двічі поспіль, став володарем Кубка СРСР. Від 1974 до 1978-го і в 1995 роках Володимир Максимович був старшим тренером донецької команди – срібного та бронзового призера союзної першості. Загалом під його керівництвом «гірники» зіграли 188 матчів.
Уболівальники і працівники ФК «Шахтар» щиро вітають Володимира Салькова із днем народження! Здоров’я, добра, благополуччя, щастя й успіхів. До вашої уваги – інтерв’ю з ювіляром.
– Володимире Максимовичу, чи пам’ятаєте ви свої перші походи на ЦС «Шахтар»?
– У той час вони були настільки вражаючими! Стадіон тоді охоронявся, зокрема кінною міліцією. Я вживався в гущу вболівальників, шахтарів. Більшість просто зі стадіону, а хто й з терикона біг до ставка скупатися, змити із себе пил… Потім я пішки йшов на Смолянку, де жив.
– У той час вони були настільки вражаючими! Стадіон тоді охоронявся, зокрема кінною міліцією. Я вживався в гущу вболівальників, шахтарів. Більшість просто зі стадіону, а хто й з терикона біг до ставка скупатися, змити із себе пил… Потім я пішки йшов на Смолянку, де жив.
– Яке місце у вашому житті посідає «Шахтар»? Які миті є пам’ятними дотепер?
– Безумовно, я маю виключно добру пам’ять про наше співробітництво. Це кубкові фінали та звання майстра спорту. Пригадую, як ми поверталися з Москви і як нас приймали на донецькому стадіоні «Локомотив». Уболівальників приїхала така кількість, ніби це фінальний матч, а не просто захід, присвячений Кубку Союзу, що вже виграли. Потяг зупинявся на станціях, і всюди нас вітали люди: у Горлівці, Єнакієвому… 1961 року ми вперше в кар’єрі домоглися значного успіху – він був таким для кожного футболіста, який виступав тоді за «Шахтар».
– Безумовно, я маю виключно добру пам’ять про наше співробітництво. Це кубкові фінали та звання майстра спорту. Пригадую, як ми поверталися з Москви і як нас приймали на донецькому стадіоні «Локомотив». Уболівальників приїхала така кількість, ніби це фінальний матч, а не просто захід, присвячений Кубку Союзу, що вже виграли. Потяг зупинявся на станціях, і всюди нас вітали люди: у Горлівці, Єнакієвому… 1961 року ми вперше в кар’єрі домоглися значного успіху – він був таким для кожного футболіста, який виступав тоді за «Шахтар».
– Бути капітаном «гірників» 1960-х: які ці почуття, думки, відповідальність?
– Насамперед, я дуже вдячний гравцям, що мене обрали. Для мене це був знак великої довіри. До речі, замість пов’язки тоді намотував на руку бинт. Звичайно, траплялися різні моменти. Олег Ошенков намагався якось переобрати капітана, але не вийшло – однаково хлопці повторили свій вибір.
– Насамперед, я дуже вдячний гравцям, що мене обрали. Для мене це був знак великої довіри. До речі, замість пов’язки тоді намотував на руку бинт. Звичайно, траплялися різні моменти. Олег Ошенков намагався якось переобрати капітана, але не вийшло – однаково хлопці повторили свій вибір.
– Ви були жорстким і вимогливим тренером «Шахтаря»?
– Навіть не можу сказати, який напрям був головним. Просто зібрався колектив, що довіряв будь-якому моєму слову в тренувальному процесі й матчах. Напевно, зрештою це має першочергове значення, а не галас і погрози. Колектив був згуртованим і слухняним: футболісти беззаперечно виконували все, що я пропонував, та вірили в успіх.
– Навіть не можу сказати, який напрям був головним. Просто зібрався колектив, що довіряв будь-якому моєму слову в тренувальному процесі й матчах. Напевно, зрештою це має першочергове значення, а не галас і погрози. Колектив був згуртованим і слухняним: футболісти беззаперечно виконували все, що я пропонував, та вірили в успіх.
– Перемога в Кубку Союзу – найяскравіший спогад часів «Шахтаря»?
– Звичайно. У мене у квартирі зберігається фотографія з нагородження після перемоги над «Торпедо». Мені вручають трофей, поруч Ошенков, а на трибунах – 100 тисяч уболівальників. Ця мить зі мною назавжди. Пам’ятаю, як 1995 року ми їхали до Києва на фінал Кубка з «Дніпром» зі спокійною душею. Мало хто вірив, що ми виграємо. Тоді «Дніпро» тренував німецький фахівець Штанге, команда була непогано забезпечена. Проте ми перемогли. Мені приємно, що люди пам’ятають нашу добру справу. І, певна річ, іноді я згадую ті часи, адже це моя батьківщина.
– Звичайно. У мене у квартирі зберігається фотографія з нагородження після перемоги над «Торпедо». Мені вручають трофей, поруч Ошенков, а на трибунах – 100 тисяч уболівальників. Ця мить зі мною назавжди. Пам’ятаю, як 1995 року ми їхали до Києва на фінал Кубка з «Дніпром» зі спокійною душею. Мало хто вірив, що ми виграємо. Тоді «Дніпро» тренував німецький фахівець Штанге, команда була непогано забезпечена. Проте ми перемогли. Мені приємно, що люди пам’ятають нашу добру справу. І, певна річ, іноді я згадую ті часи, адже це моя батьківщина.