Незабутній сезон

24 червня 2020 р.

|

FCSD

Головний тренер «Шахтаря» Луїш Каштру дав велику пресконференцію для португальських ЗМІ

23 червня наставник чемпіонів України протягом години відповідав на запитання в режимі конференції в Zoom. У спілкуванні взяли участь журналісти A Bola, RTP, Record, Sport TV, Lusa, O Jogo, Canal 11, Correio ao mundo та Noticias ao minuto. До вашої уваги – перша частина бесіди.

– Наскільки приємно здобути чемпіонство в такі важкі для людства часи? (O Jogo)
– Так, справді, протягом цього року були дуже складні моменти. Уперше в моєму житті такий нетиповий сезон. Найчастіше вони в принципі однакові, з одними й тими самими датами, нічого надто не змінюється. А зараз геть інакше. Перше почуття, що нас охопило, – ми були трохи егоїстами. Іноді забуваємо, що найголовніше – не ми, а людство, все, що зараз відбувається у світі. А в ті моменти, коли говорилося, що чемпіонат, можливо, не продовжиться, ми мали 13 очок переваги. Я стільки років чекав, аби стати чемпіоном, і зараз, коли був на шляху до цього, не зможу? Усе це, звісно, нас захоплювало, і ми не дуже раціонально міркували. Зараз відчуття, ніби камінь із серця. Ми стали чемпіонами. Швидше за все, чемпіонат завершиться, ми проведемо в ньому всі матчі до кінця. Дуже приємне почуття виконаного обов’язку, зважаючи на очікування та амбіції, які я ставив собі в певні моменти мого життя. Радість була просто величезною. Коли ми, тренери, перемагаємо, це майже те саме, як коли батько щось дарує дитині. Батько більше радіє, що дарує, ніж син, який приймає подарунок. Ось таку радість я відчував – за всіх, хто перебуває навколо мене. І, звісно, раніше на стадіоні «Шахтар» мав безліч уболівальників. Якщо в Донецьку «Донбас Арена» заповнювалась 40 тисячами, то зараз ми перебуваємо не вдома, а це чотири-п’ять тисяч уболівальників на кожному матчі. Багато вболівальників страждає від того, що не можуть бути на наших матчах. Клуб поїхав зі свого міста, проте ми можемо подарувати якусь радість бодай здалеку, і це просто фантастичне відчуття. Я впевнений, що всі ми – дуже сильна й міцна родина, попри те, що зараз перебуваємо досить далеко одне від одного. Ситуація у світі зараз не дозволяє нам бути разом.

– Як «Шахтарю» вдалося здобути свій титул за п’ять турів до кінця чемпіонату? Португальські клуби після карантину мають певні труднощі, підсумок турніру в нас іще не вирішено, а в Україні – уже. (RTP)
– Гадаю, з чотирьох найважливіших факторів понад усе постраждав психологічний. Пам’ятаєте, багато говорили про великий ризик травм? Завжди більше говорили про фізичну складову, я ж – завжди про психологічну. Нестабільність, незнання та нерозуміння додає деякої невпевненості. Ми матимемо літак або ні? Підемо пішки або поїдемо машиною? Так само й у футболі. Коли поновиться чемпіонат? Коли ми гратимемо? Коли знов працюватимемо разом? Усе це переживалося жахливо. Я не зміг полетіти до Португалії, бразильці – до Бразилії. Усі сиділи вдома і не розуміли, коли почнемо тренуватися. Потім усе перейшло до індивідуальних занять, далі додалося поле – удвох, учотирьох… Згодом ми вже почали працювати в групі. Міркували, як гратимемо, в масках або без? Їхатимемо одним автобусом або двома? М’ячі дезінфікуються, ми не можемо нормально вітатися один з одним, на стадіоні нас повинні розділяти порожні крісла. Усе це – геть новий світ. Тому ментально наша концентрація була не стовідсотковою – дещо постраждала психологічна складова. Є також інший момент. Клуби-гранди звикли до того, що на стадіоні 30–40 тисяч уболівальників. Їм цього бракує. А клуби менші вже звикли до того, що людей на арені не надто багато. Тисяча або нікого – різниця не така велика. І я в жодному разі не говорю, що тисяча вболівальників на стадіоні нічого не означає, ні, не плутайте. У Португалії часто люблять перекручувати слова: «А, він уже недооцінює тієї тисячі, що прийшла!» У жодному разі. Навіть одна людина – це важливо. Так і в житті. Я часто чую: «Померла лише одна людина». Ні, не «померла лише одна людина» – померла людина! Повертаючись до психологічної складової, що постраждала: усе це може подіяти на перебіг і результат гри. Відсутність підтримки могла вплинути на грандів. У чому сенс грати без публіки? Це не зовсім нормально, й якість може знизитись. Учора говорив своєму другові, що виграє найсильніший. Якщо дві команди зараз прямують пліч-о-пліч, то так буде до самого кінця.

– Не порушуючи теми пандемії й паузи в змаганнях, ви вперше змогли виграти титул у Прем’єр-лізі. Як можете охарактеризувати свій перший сезон в іншій країні, далеко від рідної Португалії? (Canal 11)
– Нетиповий і незабутній. Нетиповий тому, що ми цього сезону вже провели три збори, а попереду ще й четвертий перед матчем Ліги Європи. Незабутній тому, що в 58 років я вперше в кар’єрі заробив титул у Прем’єр-лізі. І тому, що це було зроблено в такому контексті. Чемпіони без публіки.

– «Шахтар» лідирував в УПЛ від самого початку й до кінця. Чи були моменти протягом сезону, коли ви сумнівалися, що станете чемпіонами? (Lusa)
– Мені життя подарувало вже стільки дивних матчів та історій, що я завчасно ні в чому не впевнений. Іноді асистенти навіть сміялися з мене. Закінчувалось перше тренування в тижневому циклі, й вони говорили: «Ех, шкода, нам не вдалося збільшити відрив від другого місця!» Я завжди говорю своїм гравцям: перевагу, яку ми маємо, потрібно втримати або збільшити. Ми в жодному разі не повинні втрачати своєї переваги, адже в такому разі ми втрачаємо впевненість і надаємо її іншим командам. Навіть коли ми мали дев’ять очок відриву, я завжди повторював, що коли програємо, то буде шість балів. І це не так погано, однак проблема в тому, що перестаєш почуватися впевнено, а суперники цієї впевненості, навпаки, набувають. І ось така динаміка у футболі є, й вона змушувала мене переживати. Я часто наводив гравцям приклад того, що сталося в Португалії: лідер мав вісім очок переваги, й раптом усе розвернулося в інший бік і сталося щось несподіване. І так трапляється в усьому світі. Тому я завжди розглядав наступну гру зі своїми футболістами як нагоду збільшити відрив або принаймні втримати його. Я ніколи ні в чому не був упевнений до останнього матчу. А зараз, так, я впевнений, що ми – чемпіони!

– Ви говорили, що найбільш пам’ятні поєдинки у вас були в Лізі чемпіонів. Наприклад, з «Аталантою». А які найбільші труднощі були в чемпіонаті України? (Record)
– Труднощі претендентів на чемпіонство є відомими. Ми граємо проти команд, які дуже глибоко закриваються в обороні та діють щільно. Часто бувають дві лінії 6+4, коли навіть не лишають попереду нападника. Іноді це 5+5, іноді 5–4–1. Аби протистояти цьому й розкрити оборону суперника, потрібні дуже кваліфіковані футболісти. У зоні останньої лінії оборони суперника дуже важливо грати в комбінаційний футбол і швидко ухвалювати рішення. Також нам слід мати баланс. Ми часто говоримо своїм хлопцям щодо цього балансу в обороні, але ж вони бачать, що там суперника немає. Тоді вони можуть подумати, що цей баланс не треба втримувати. Тому нам доводиться контролювати зони, а не безпосередньо опонента. Це найбільша складність чемпіонату – як грають проти нас. Увесь матч може бути з твоїм домінуванням, усе ніби на твоєму боці, але потім проходить швидка контратака суперника і ти почуваєшся менш упевнено. Хто подивиться на турнірну таблицю, подумає, що було просто. Однак хто поставив нашу команду на цю позицію? Це гравці. Ніхто нам нічого не дарував. Ми самі завдяки своїй роботі змогли здобути перше місце й таку перевагу. Існує ще одна річ, яка була просто вирішальною: ми – велика команда. Мої гравці є частиною великої команди. Дев’ять наших футболістів виступають за національну збірну України, плюс кілька хлопців за олімпійську збірну Бразилії. І збірна України не просто так випередила Португалію, а справді дуже якісно себе виявила у кваліфікації Євро. Семеро футболістів стартового складу представляють «Шахтар». Наша команда грає внічию з «Манчестер Сіті», з «Динамо» в Загребі, перемагає в Італії «Аталанту», грає внічию з «Бенфікою». Ми не поступилися в жодному матчі у єврокубках на виїзді. Можна говорити певно, що це команда, яка доводить і справджує свою позицію. Не тому, що українська ліга слабка. У нас гарні футболісти. Це справджує все, що з нами відбувається. У «Динамо» також чудові гравці, в них восьмеро – у збірній України. Проте в них був поганий старт, що став фатальним. Тож для нас складністю був можливий дисбаланс в обороні за великої кількості об’ємної роботи в атаці. Ми змогли з цим упоратись. Якби ми були неуважними, це стало б фатальним для нас, і в деяких ситуаціях так і траплялося.

– Повідомлялося про інтерес «Спортінга» до Філіпе Селіккаї. Чи можете ви підтвердити цю інформацію? (A Bola)
– Так, це правдиві дані, не варто приховувати. До нього справді є інтерес із боку «Спортінга». Я чудово розумію амбіції кожного зі своїх асистентів, а вони знають, що можуть їх виявляти. Я хочу дати свободу Філіпе продовжувати свій шлях як тренер. Тут навіть нема чого обговорювати: слід відкрити наші двері, і він піде своїм шляхом. Філіпе знає, що я геть не люблю змінювати елементи в тренерському штабі. Я люблю стабільність. Однак також знаю, що кожен з нас прямує до своїх цілей у житті, й слід давати місце для цього. Із власної ініціативи я нічого б не змінював. Хочу сказати, що Філіпе зі мною відтоді, як ми були в «Шавіші». Після ми працювали у «Віторії Гімарайнш», а зараз – у «Шахтарі». Усі три роки він був дуже ефективним робочим елементом нашого тренерського штабу й завжди правильно виконував свої функції. А ще це людина з цінностями. Саме цього я завжди шукаю: уважаю за краще оточувати себе людьми з цінностями. Його замінить інший професіонал, його колега. Ви запитаєте хто? Ні, зараз я не скажу, проте він приїде з Португалії. Сподіваюся, він також буде дуже успішним з нами. І сподіваюсь, що Філіпе також буде дуже успішним у клубі такого масштабу, в португальському гранді.

– Яким буде наступний крок у вашій кар’єрі? Чи залишитесь у «Шахтарі» або у вас якісь інші думки? У Португалії ваше ім’я пов’язують із «Бенфікою». (A Bola)
– У мене ще рік контракту із «Шахтарем», і я дуже щасливий у цьому клубі. У моїй кар’єрі було кілька цілей, які я вже здійснив тут. Одна особиста – грати в Лізі чемпіонів, тому що Ліга Європи вже була з «Порту». Виступати в такому змаганні, як Ліга чемпіонів, це фантастика! Відмінно, що ми стали чемпіонами, адже наступного сезону, сподіваюся, перебуватимемо в другому кошику під час жеребкування групового етапу. І, власне, стати чемпіоном також було моєю метою. «Шахтар» уже чимало мені дав. У моєму житті завжди буде вдячність цьому клубу, і я ніколи б не повернувся до нього спиною через фінансові або якісь ще питання після того, що ми робимо один для одного. Я дуже поважаю «Шахтар». Не хочу зараз сказати, що на сто відсотків виконаю два роки контракту, адже всі ми знаємо, яким є футбол. Один поганий результат, другий, а на третій ми йдемо, навіть якщо не бажаємо цього. Так я живу, такими є мої правила життя. Відповідаючи на ваше запитання, моє єдине переживання – донецький «Шахтар». Зараз нам слід підготуватися до Ліги Європи й другого поєдинку з «Вольфсбургом», плюс у нас п’ять матчів чемпіонату. І потроху починаємо зазирати вже в наступний сезон – він буде дуже складним. Ми не знаємо, коли він розпочнеться, а крім того, ще є Ліга чемпіонів, яка почнеться в жовтні, і Євро 2021 року, де виступатиме збірна України. Низка факторів сьогодні змушує нас максимально зосередити нашу увагу на плануванні.