Португальська щодня на вустах
6 червня 2020 р.
|
Воротар «Шахтаря» Олексій Шевченко під час трансляції в клубному Instagram відповів на запитання вболівальників
Найцікавіші фрагменти бесіди – до вашої уваги.
– Ким би став, якби не футболістом?
– Не знаю, навіть не розглядав такий варіант, проте мені дуже подобається волейбол. Або пішов би в хокей, якщо брати командні види спорту. Коли індивідуальні, напевно, кікбоксинг чи бокс.
– Якими були перші кроки у футболі? Хто був або лишається твоїм мотиватором?
– Старший брат. Він до певного віку займався футболом, а я, як і належить молодшому, хотів наслідувати, бути так само успішним, робити все, як він. Напевно, ще в дитячому садку бігав за ним. Досі мені пригадує, як не любив, коли говорили: «Візьми Льошу погуляти».
– У якому місті найбільше відчувається підтримка вболівальників «Шахтаря»?
– Це сто відсотків Донецьк. А так, у принципі, в кожному місті багато людей уболіває за «Шахтар». Куди б ми не приїздили, навіть на нейтральній території, в матчі за Кубок або Суперкубок, підтримка відчувається. І Харків, звісно.
– Із ким з команди спілкуєшся найкраще?
– Ближче за всіх із Кривцовим та Степаненком. Ми просто ще в Запоріжжі разом грали. Ще з Хочолавою, він мій сусід, Коваленком, Марлосом, Тайсоном… З усіма!
– Який матч у кар’єрі надто запам’ятався?
– Напевно, фінал Кубка, він був дуже відповідальний. Також із «Зорею» проти «Манчестер Юнайтед». Більше навіть не поєдинок, а трибуни. Ми програли, але, коли залишали поле, весь стадіон стояв і аплодував нам.
– Якою мовою в команді спілкуєтеся з бразильцями та із Соломоном?
– Португальська, що не кажи, щодня на вустах. Та й російською, українською, вони ж теж їх чують, розуміють, що ми просимо. Часом щось пояснюєш за допомогою жестів. Без проблем, усе цілком нормально. А із Соломоном англійською.
– У яких воротах кіперові грається спокійніше: з боку активних уболівальників твоєї команди або там, де фани суперника?
– Не знаю. Просто в одному випадку не можна підвести своїх уболівальників, а в іншому – дати іншим потішитись. Усюди серйозно й зосереджено, незалежно від воріт.
– Що важливіше для голкіпера: швидкість і реакція або зріст?
– Напевно, реакція. До речі, читав, що ідеальний зріст для воротаря – 187 сантиметрів, аби він був координованим, міг складатися, брати нижні й верхні м’ячі. За умови, що має стрибкові та інші необхідні дані. У СРСР був легендарний воротар Дасаєв – за його ідеальним зростом орієнтувалися. Якщо голкіпер дуже високий, для нього нижні м’ячі важчі від верхніх, якщо зріст до 187 сантиметрів, складніше парирувати верхні.
– Хто найімпульсивніший у команді?
– Тарас Степаненко. Проте він зараз став значно спокійнішим, ніж кілька років тому, – дві різних людини. Він навчається, розвивається, читає про спортивну психологію. Дуже ерудований хлопець. Однак коли щось піде не так, може скипіти!
– Твоя п’ятірка найсильніших гравців «Шахтаря»?
– Ісмаїлі, Степаненко, Кривцов, Тайсон і Пятов.
– Топ-3 стадіонів в Україні?
– «Донбас Арена». Не грав, але був на ній. Рідна для мене «Славутич-Арена». І ОСК «Металіст» дуже комфортний.
– Ким би став, якби не футболістом?
– Не знаю, навіть не розглядав такий варіант, проте мені дуже подобається волейбол. Або пішов би в хокей, якщо брати командні види спорту. Коли індивідуальні, напевно, кікбоксинг чи бокс.
– Якими були перші кроки у футболі? Хто був або лишається твоїм мотиватором?
– Старший брат. Він до певного віку займався футболом, а я, як і належить молодшому, хотів наслідувати, бути так само успішним, робити все, як він. Напевно, ще в дитячому садку бігав за ним. Досі мені пригадує, як не любив, коли говорили: «Візьми Льошу погуляти».
– У якому місті найбільше відчувається підтримка вболівальників «Шахтаря»?
– Це сто відсотків Донецьк. А так, у принципі, в кожному місті багато людей уболіває за «Шахтар». Куди б ми не приїздили, навіть на нейтральній території, в матчі за Кубок або Суперкубок, підтримка відчувається. І Харків, звісно.
– Із ким з команди спілкуєшся найкраще?
– Ближче за всіх із Кривцовим та Степаненком. Ми просто ще в Запоріжжі разом грали. Ще з Хочолавою, він мій сусід, Коваленком, Марлосом, Тайсоном… З усіма!
– Який матч у кар’єрі надто запам’ятався?
– Напевно, фінал Кубка, він був дуже відповідальний. Також із «Зорею» проти «Манчестер Юнайтед». Більше навіть не поєдинок, а трибуни. Ми програли, але, коли залишали поле, весь стадіон стояв і аплодував нам.
– Якою мовою в команді спілкуєтеся з бразильцями та із Соломоном?
– Португальська, що не кажи, щодня на вустах. Та й російською, українською, вони ж теж їх чують, розуміють, що ми просимо. Часом щось пояснюєш за допомогою жестів. Без проблем, усе цілком нормально. А із Соломоном англійською.
– У яких воротах кіперові грається спокійніше: з боку активних уболівальників твоєї команди або там, де фани суперника?
– Не знаю. Просто в одному випадку не можна підвести своїх уболівальників, а в іншому – дати іншим потішитись. Усюди серйозно й зосереджено, незалежно від воріт.
– Що важливіше для голкіпера: швидкість і реакція або зріст?
– Напевно, реакція. До речі, читав, що ідеальний зріст для воротаря – 187 сантиметрів, аби він був координованим, міг складатися, брати нижні й верхні м’ячі. За умови, що має стрибкові та інші необхідні дані. У СРСР був легендарний воротар Дасаєв – за його ідеальним зростом орієнтувалися. Якщо голкіпер дуже високий, для нього нижні м’ячі важчі від верхніх, якщо зріст до 187 сантиметрів, складніше парирувати верхні.
– Хто найімпульсивніший у команді?
– Тарас Степаненко. Проте він зараз став значно спокійнішим, ніж кілька років тому, – дві різних людини. Він навчається, розвивається, читає про спортивну психологію. Дуже ерудований хлопець. Однак коли щось піде не так, може скипіти!
– Твоя п’ятірка найсильніших гравців «Шахтаря»?
– Ісмаїлі, Степаненко, Кривцов, Тайсон і Пятов.
– Топ-3 стадіонів в Україні?
– «Донбас Арена». Не грав, але був на ній. Рідна для мене «Славутич-Арена». І ОСК «Металіст» дуже комфортний.