Я в топкоманді

– Чи пішов період карантину тобі на користь у плані відновлення?
– Так, я вже відновився. Сподіваюся, від наступного тижня розпочнуться повноцінні тренування і зможу працювати з усією командою. Індивідуальні заняття однаково не замінять загальної групи, що б ти не робив. І товариський матч уже дуже хочеться зіграти. Чекаю з нетерпінням, коли вийду на поле.

– За відсутності матчів є додаткова нагода розібрати певні тактичні моменти?
– Звичайно. Зараз майже немає жодних чемпіонатів. Гадаю, багато хто переглядає попередні матчі, аби розібрати власні тактичні помилки. А загалом кожному футболістові хочеться, щоб сезон відновився, адже без повноцінних тренувань та ігор важко.

– Як підтримував себе морально після травми?
– Спершу було дуже важко, надто місяць, проведений на милицях. Хотів би подякувати дружині, родині, батькам, дідусеві, бабусі, які мене підтримували. Без них довелося б дуже складно. І команді також: було дуже приємно, коли я перебував у Барселоні після операції, а вони одягли футболки зі словами для мене. Тренерський штаб, клуб, керівництво – усі багато зробили для того, аби я відновився. Наразі все залежить лише від мене. Чекатиму шансу, щоб виявити себе.

– Якою була твоя перша ігрова позиція? Чому зараз ти півзахисник?
– Я змалку майже завжди грав у центрі поля. Узагалі моя перша позиція – під нападником, переважно атакувальний півзахисник. Грав на ній у ДЮСШ і в Академії від U14 до U17. А коли перейшов до U19, Валерій Сергійович Кривенцов став частіше випускати мене в опорній зоні, де більше м’ячів, більше потрібно відбирати й розігрувати. Напевно, він мені прищепив нинішню позицію.

– Із ким серед партнерів по команді зараз активніше спілкуєшся?
– Степаненко, Хочолава, Шевченко, Бондар, Сікан… З усіма потроху.

– Чи стало перенесення Євро на 2021 рік додатковою мотивацією виграти конкуренцію в «Шахтарі», що збільшить шанси виклику до збірної?
– Звісно, кожен футболіст мріє про виклик до національної збірної. Травма виявилась дуже важкою, не все одразу. Я чекатиму свого шансу в «Шахтарі», аби виявити себе й закріпитися в основному складі.

– Ти брав участь у фіналі Юнацької ліги УЄФА 2015 року. Чого забракло для перемоги?
– Відверто кажучи, не знаю. Ми добре грали, і рахунок бойовий – 2:3. Можна сказати, трохи не пощастило. Проте в «Челсі» був відмінний склад – найсильніша команда серед тих, із ким ми тоді зустрічались. Не вважаю, що ми надто поступалися. Просто у фіналі ось так: одна команда виграє, інша – програє. Дуже прикро було.

– Чому тебе немає у «Вікіпедії»?
– Це не до мене запитання! Я ж не створюватиму власну сторінку! Ні, ну, в принципі, можу дружині сказати…

– Твій найкращий партнер у центрі півзахисту?
– Коли взяти Юнацьку лігу УЄФА й дубль, грав із Бекою Вачиберадзе. Потім, у дублі та «Маріуполі», з Данилом Ігнатенком. У нього акцент переважно на захисті, відборі м’яча. Розуміли один одного з півслова. У «Шахтарі» я наразі зіграв небагато матчів, однак тут футболісти найвищого рівня, зручно з усіма й важко виокремити когось одного.

– Яке правило у футболі ти хотів би змінити, якби була така нагода?
– Гадаю, не треба винаходити велосипед і щось змінювати. Є люди, які цим займаються. Слід удосконалювати VAR, адже до нього багато запитань. Загалом добре, футбол стає чеснішим, але систему треба поліпшити. Моменти з офсайдами, коли за лінією півступні або трохи плече… Узяти той-таки матч з «Аталантою», коли Віктор Коваленко забив гол за рахунку 0:0. Такі офсайди – неправильно.

– У дитинстві ти багато грав у мініфутбол. Це допомагає зараз у великому?
– Коли відверто, це геть різні види спорту. У великому футболі відстані інші, обсяг теж треба більший давати. У мене батько грав у мініфутбол і футзал. Виступав за різні клуби, в тому числі трохи й за футзальний «Шахтар». Завжди буду щиро вдячний татові: він прищепив мені любов до спорту, багато зі мною займався. Я вже був в Академії «Шахтаря», проте часом після всього ще їздив і «догравав» у мініфутбол – дуже подобалось!

– Чи правда, що в дитинстві ти виходив з дому і набивав м’яч, а якщо він падав дорогою, то повертався й починав наново?
– Так, було таке. Багато набивав, ще підбивав і зупиняв м’яч… Знов-таки, до цього привчав батько. Спочатку слідкував, потім я робив сам. Мені хотілося подолати, жонглюючи, якнайбільшу відстань. Однак забагато (по чотири-п’ять тисяч разів) набивати не треба. Просто тому що, пам’ятаю, набивав стільки, що очі втомлювались. Тисячі півтори цілком достатньо, аби відчути м’яч.

– Наскільки складно було потрапити до «Шахтаря»? Про це часто запитує підростаюче покоління, та й батьки. Що порекомендуєш?
– Я сам із Донецька, й завжди, змалку мріяв грати в «Шахтарі». Прийшов на перегляд у п’ять років – мене не взяли, тому що був замалий, а мій вік набирали лише наступного року. Проте знов я прийшов за два, адже батько їздив грати в іншому місті. Зрештою із семи років я йшов від сходинки до сходинки. Зараз у першій команді й, гадаю, все тільки починається.

– Що зробив на карантині з того, на що раніше бракувало часу?
– Зайнявся англійською. У Маріуполі не встигав, почав і кинув, тому що були дуже тривалі виїзди. Мінімальний – п’ять годин. Матчі щотижня. Приїздиш, від виїзду щойно оговтаєшся – і знов кудись їхати. Якщо ігри в середу й суботу, то тим паче. А зараз займаюся тричі на тиждень вечорами з учителем у Skype. Маленькі зрушення на краще вже є, але ще є куди зростати.

– У кого в «Шахтарі» найкращий удар?
– У Тайсона, Майкона, Коноплянки… Та багато в кого! Тете теж щічкою добре виконує. Тож майже в усіх, надто в нападників.

– Під яким номером мрієш грати?
– Багато які подобаються: 8-й, 10-й. Зараз у мене 76-й – рік народження мого батька. Ця цифра теж подобається, наразі не хочу змінювати і навіть про це думати.

– В яких топчемпіонаті й топкоманді ти хотів би грати?
– Я вже в топкоманді. Наразі лишилося грати, виявляти себе й демонструвати все, на що здатен.

– Кому важче забити, Пятову або Трубіну?
– Пятов на досвіді: часом ти лише замахуєшся, а він уже в тому куті. Одразу бачить, куди хочеш ударити. У Трубіна величезний потенціал, величезний зріст. Це теж топовий воротар. Його випускали в матчах УПЛ, і він відмінно відіграв.

– У кого з молодіжки «Шахтаря» великі перспективи розкритися?
– Напевно, це Михайло Мудрик. Ще Георгій Судаков – також за ним спостерігав. А взагалі багато хлопців. У дублі зараз гарна команда.

– Яким бачиш своє майбутнє в «Шахтарі»? До чого прагнеш?
– Я сподіваюсь, що мені дадуть шанс виявити себе. Дуже хочу тут лишитися. Це мій рідний клуб. Я від семи років у «Шахтарі», дуже хочу закріпитися, аби далі за нього виступати. Прагну грати на топрівні в улюбленому клубі.