Мій стиль – це стиль Шахтаря

Основною частиною заходу стала велика пресконференція наставника «оранжево-чорних», під час якої він відповів на запитання про свої якості, головних конкурентів у чемпіонаті, можливі трансфери та довіру до молодих українських футболістів.

– Роберто, які ваші перші враження від Києва, від «Шахтаря» й тренувань?
– Добрий вечір! Я прибув сюди з великим ентузіазмом і прагну діставати задоволення від роботи. Прибув до клубу, який вважаю топовим. Футболісти тут дуже міцні, і я хочу прищепити їм своє бачення гри, бути для них прикладом. Перші враження чудові. Мені здається, занадто все прекрасно, щоб бути правдою. У мене вже зараз встановилися дуже добрі взаємини із співробітниками клубу. Гравці – професіонали, які досить серйозно ставляться до своїх обов'язків. У мене тільки нещодавно з'явилася можливість з ними познайомитися, і я радий тому, що побачив. Є всі передумови для того, аби провести чудовий сезон.

– У минулому сезоні «Шахтар» уперше за багато років залишився без трофеїв в Україні. Однією з причин невдач називали занадто м'який характер вашого попередника Луїша Каштру. Ви вважаєте себе тренером-демократом чи тренером-диктатором?
– Я б не хотів згадувати нічого з того, що мене безпосередньо не стосується. Не скажу ані слова про минулий сезон просто тому, що мене тут не було. Так, я знаю, що «Шахтар» минулого сезону нічого не виграв. Навпаки, для нас це додатковий стимул – жага перемог, трофеїв. Прагнемо показувати себе з найкращого боку. Гадаю, що розумний тренер не має поводитися однаково з усіма гравцями й в усіх ситуаціях. Якщо виникнуть такі ситуації, коли від мене знадобиться твердість, не хвилюйтесь, маю достатньо твердий характер, я зможу її виявити. Познайомившись із однією групою футболістів, не думаю, що в роботі саме з ними слід виявляти себе як диктатора, – це не дасть плодів. Я відношу себе до тренерів-демократів, проте не будемо забувати, що врешті-решт у підсумку все одно вирішую я.

– Напевно ви теж знаєте, що головним суперником «Шахтаря» в Україні є київське «Динамо», яке зараз очолює Мірча Луческу. Ви родом з Брешії. Ваша юність припала в тому числі на ті роки, коли Мірча Луческу очолював «Брешію». Напевно ви навіть ходили на стадіон дивитися на його роботу. Що думаєте про цього тренера і про майбутнє суперництво з ним?
– Коли Луческу працював у «Брешії», я кожні вихідні, кожен матч проводив у фанатському секторі «Брешії» – це найспекотніше місце на трибунах. Луческу – великий тренер, маестро за його досвідом та майстерністю. І для мене протистояння з таким міцним наставником буде додатковим стимулом виявити себе з найкращого боку. Намагатимусь підготувати свою команду якнайкраще до матчів з «Динамо». Знаю, наскільки вони важливі.

– Минулого сезону «Динамо» виграло всі три внутрішні трофеї. Чи готові ви сьогодні заявити про те, що ваш прихід – це кінець гегемонії «Динамо»?
– Ні, я не візьму на себе таку відповідальність. Це не говорить про готовність чи неготовність. Будь-яка людина, яка знає футбол, не візьме на себе таку відповідальність. З іншого боку, якщо ви запитаєте в мене, чи готовий я зробити все можливе, аби гідно зустрітися з київським «Динамо», то так, звичайно, я з нетерпінням чекаю цих матчів.

– 20 років тому в «Шахтаря» вже був італійський тренер – Невіо Скала. Гравці того періоду розповідали про те, що він іноді на базі сам міг приготувати спагеті. Ви маєте такі самі кулінарні здібності, як були в Невіо Скали?
– Ви знаєте, тренером бути досить складно, тому з мене вистачить і однієї роботи.

– Що для вас стало вирішальним у тому, щоб пристати на пропозицію «Шахтаря»? Чи були пропозиції від інших клубів?
– Гарне запитання. Маю відразу сказати, що за час роботи в «Сассуоло» я дуже прив'язався до цього клубу, мав чудові взаємини з усіма гравцями. Коли ухвалював рішення щодо того, аби піти, я багато спілкувався із Сергієм Палкіним, Дарійо Срною і Жозе Боту. Для мене було важливо, що у нас однаковий погляд на футбол. Ми однаково дивимося на гру. І було відчуття, що ми знайомі вже років двадцять. Пропозиції від інших команд надходили, проте я був досить твердий у своєму рішенні приїхати сюди, до Києва, працювати із «Шахтарем». Я зробив те, що хотів.

– Так склалося, що стратегія селекції «Шахтаря» будується на бразильських гравцях. Просто зараз основа успіху – це вони. Наскільки вам, італійському тренеру, комфортно працювати з бразильцями? Чи не буде мова проблемою в комунікації? Усі ваші попередники знали португальську...
– Звичайно, я згоден, це дуже важливе питання, але я сподіваюся, що не матиму жодних проблем. Крім італійської я володію іспанською мовою. Коли говорю на полі, бразильці зазвичай мене добре розуміють. Також володію англійською. Сподіваюся, з допомогою моїх асистентів, перекладачів із часом я також зможу спілкуватися і з українськими гравцями російською мовою.

– Учора ви провели своє перше тренування в клубі. У ньому були задіяні гравці, які раніше виступали в оренді: Юхим Конопля, В'ячеслав Танковський, Валерій і Артем Бондаренки, Даниїл Сікан та інші. Чи можете ви сказати, що ці футболісти залишаться в команді на наступний сезон? Чи збираєтеся ви повертати інших футболістів з оренд? Наприклад, у Туреччині виступає Оларенважу Кайоде, а «Шахтар» наразі потребує форварда.
– Питання комплектації команди ще не завершені в жодному напрямку – ні в плані того, що хтось може прийти до команди, ні в плані того, що хтось її може покинути. У футболістів, які зараз тренуються з нами (ті самі Бондаренко, Танковський, Сікан), є всі шанси залишитися в першій команді. І я не можу сказати, що побачив їх уперше. Я знайомився з командою, переглядав досить багато відео. Звичайно, мені потрібно більше часу, аби подивитися їх у роботі, те, як вони тренуються, наскільки готові насамперед у ментальному плані, тому що «Шахтар» – дуже міцна команда. Розумію, наскільки складно закріпитись у такому міцному колективі. Я дуже вірю в здатності Мудрика й Судакова – вважаю, у них чудові шанси закріпитися в першій команді. Якщо ми прагнемо бути на найвищих рубежах, на вершині, маємо вірити в молодих футболістів, і передусім – у молодих українських футболістів.

– В одному з інтерв'ю ви говорили, що радилися з Паулу Фонсекою з приводу переходу до «Шахтаря». Що саме він розповідав вам про Україну та клуб? Можливо, попереджав про якісь труднощі?
– З Фонсекою я розмовляв уже після того, як підписав контракт. Його думка в жодному разі не була вирішальною. Я свідомо відсунув розмову з ним на період уже після підписання контракту, оскільки не хотів ніяких підводних каменів. Хотів уникнути випадковостей: щоб він випадково не сказав мені чогось поганого, чого, можливо, він сам і не хотів би сказати. Ми спілкувалися, коли контракт вже було підписано.

– Ви вже закохалися в Київ? Що найбільше здивувало в Україні? До переїзду знали тільки «Динамо» і «Шахтар»?
– Я розумію, що Київ велике і дуже гарне місто. Шкода, що не матиму можливості дізнатися його по-справжньому, адже я приїхав сюди працювати, а робота тренера займає фактично всю добу. Український футбол я знаю насамперед за національною збірною, яку наразі очолює Андрій Шевченко, а в нього практично весь тренерський штаб з Італії. Що стосується «Шахтаря», можливо, для вас це буде сюрпризом, проте я вас запевняю, клуб широковідомий в Італії. Тамтешні вболівальники й фахівці знають футболістів за іменами, прекрасно розбираються в команді і стежать за нею. В Італії почути «Шахтар» – це нормально, не дивина і не сюрприз. Що мене тут здивувало і що, як я думав, буде по-іншому? Організація роботи в клубі. Це неймовірно. Зокрема для мене, італійця, який знає ментальні особливості роботи в своїй країні. Я не очікував, що тут все буде організовано на такому високому рівні. Коли вперше зустрівся з президентом, зрозумів: усе, що він робить у футболі, – від великої любові до футболу. Він справжній фанат футболу. Це дуже компетентна у футболі людина, яка прагне знати все, отримати відповіді на будь-які запитання. І я вам скажу, що маю ще одну мету крім виключно футбольних, крім виграшу трофея та участі в Лізі чемпіонів, крім того, що я хочу прищепити «Шахтарю» гарний стиль гри. Я прагну домогтися ще і того, аби президент «Шахтаря» повернувся на трибуни як глядач. Це буде одним з моїх завдань на час роботи тут.

– Першим літнім новачком став Педріньйо. Хотілося б почути від вас характеристику футболіста та на якій позиції збираєтеся його використовувати. Чи не позначився деякий «простій» у «Бенфіці», коли він не грав?
– Педріньйо – це футболіст для «Шахтаря». Гравець, який відповідає рівню «Шахтаря». Немає якоїсь однієї позиції – він може виявити себе на різних. І вибрати позицію для Педріньйо абсолютно не проблема.

– Минулого сезону «Шахтар» забив зі стандартів усього 13 м'ячів – це лише сьомий показник. Для порівняння: у «Динамо» після стандартів було 23 голи. Яке місце в системі Де Дзербі посідають стандартні положення і чи варто очікувати підвищення ефективності?
– Моя футбольна філософія полягає в тому, що команда повинна бути з м'ячем. Звичайно, стандарти важливі, але важливо також уміти грати і без стандартів. Мені здається, якщо занадто багато м'ячів забивається зі стандартів, значить, у якихось інших аспектах є недопрацювання.

– Чи визначилися ви з людьми, які будуть входити до вашого тренерського штабу? Чи можете назвати їхні імена?
– Я приїхав зі своїм тренерським штабом, який був зі мною в «Сассуоло». Тут долучилися два відеоаналітики, які вже працювали в «Шахтарі». Це великі фахівці, я оцінив їх здатності. Плюс у моєму тренерському штабі будуть перекладачі, які допоможуть мені в спілкуванні з командою.

– Чи встигли приблизно ознайомитися з рівнем чемпіонату України? Чи можете відзначити гру якихось команд або роботу когось із тренерів?
– Я переглянув кілька матчів «Шахтаря» в чемпіонаті України минулого сезону. Попросив відеооператорів клубу підготувати мені певний перелік з усіма поєдинками, де буде вказано, хто тренує суперників. Але в ситуації, коли ми ставимо перед собою мету виграти чемпіонат, маємо підкреслювати важливість кожного майбутнього матчу і в жодному разі не недооцінювати опонентів. З жодною командою чемпіонату України неможливо зіграти у півноги.

– На ваш погляд, яке ваша найбільше досягнення в кар'єрі? І чого вам потрібно домогтися із «Шахтарем», аби сказати: тепер ось це моє найбільше досягнення?
– Я загалом задоволений своєю тренерською кар'єрою. Вважаю, дістав достатню компенсацію за свою працю. Я п'ять років був наставником команд Серії А. Почав працювати головним тренером у Серії А у віці 37 років. В останньому сезоні ми з «Сассуоло» посіли восьме місце, і я вважаю, що це максимум, який був нам під силу, межа наших можливостей. Ми виступили дуже добре. За фактом у нас немає ніякого трофея, але я відчуваю себе так, ніби виграв щось. Дуже важливо перемагати. Розумію, у який клуб я прийшов. Ми обговорювали це з президентом. Важливо не просто вигравати, а яким чином здобуваються перемоги і виграються трофеї. Спосіб досягнення успіху потрібно вибрати на початку шляху. Зрозуміло, що перемога, успіх – це фінішний відрізок. Але я як тренер маю вибирати шлях, яким піде команда. Якщо, наприклад, забиваєш гол зі стандарту або після двадцяти послідовних поспіль передач, то можеш перемогти в обох випадках, але це два різні способи досягнення успіху.

– Минулого сезону «Шахтар» двічі зіграв унічию з «Інтером». Це був дуже потужний результат, але команда домоглася його, зігравши від оборони, віддавши ініціативу супернику й обороняючись практично обидва матчі. Чи готові ви відмовитися від свого атакуючого стилю, від володіння і контролю заради того, аби домогтися важливих результатів у Європі?
– Футбол дуже різноманітний за своєю природою. Якщо ми говоримо про те, що відбувається зараз, у точці відліку, звичайно ж, я не готовий відмовлятися від свого стилю. Тим паче що мій стиль – це фактично стиль «Шахтаря», стиль футболу, у який команда грала і до мене. Якщо під час якогось матчу я зрозумію, що буде правильно випустити додаткового захисника або відійти в оборону, зроблю це без коливань.

– Кого з ваших колишніх підопічних у «Сассуоло» ви хотіли б бачити в «Шахтарі»? Наскільки близький до переходу бразильський захисник Марлон?
– Я закоханий у кожного з футболістів «Сассуоло», з ким мені довелося працювати. Марлон у цьому випадку не виняток. А далі, за великим рахунком, це питання клубу – як він вирішить і як вчинить. Звичайно, коли йде пошук гравця на певну позицію, з певними якостями, вибір відбувається буквально між двома-трьома варіантами. Цілком можливо, що однією із цих трьох опцій буде Марлон.

– Була інформація, що ви з тренерським штабом не збираєтеся привозити до України родини. Чи не говорить це про несерйозність або нестійкість рішення жити в Україні?
– Ні, це неправильна інформація, тому що деякі члени мого тренерського штабу приїдуть сюди разом з родинами. І потім, коли виконуєш таку роботу, це по суті везіння, привілей – виконувати таку роботу. І ти маєш робити все, аби працювати якомога краще. Для цього потрібно чимось жертвувати. Бути на відстані із сім'єю – це саме одна з таких жертв. Тому що хтось із нас буде на відстані зі своєю сім'єю, і це пояснює ту готовність до роботи, яка у нас є зараз, спрагу боротьби й бажання домогтися чогось разом із «Шахтарем». Заради цього ми готові від чогось відмовитися у своєму житті. Вважаю, що можливість працювати із «Шахтарем» – дуже важливий етап у моїй кар'єрі та дуже великий шанс. Гадаю, що зможу тут вирости, стати краще. І зі свого боку допоможу «Шахтарю» вирости і стати краще.

– Ви сказали, що деякі члени вашого тренерського штабу привезуть свої сім'ї, але не уточнили про себе.
– Наразі моя сім'я залишається в Італії, але я сподіваюся, що вони будуть часто приїжджати.

– Проводячи паралелі з Паулу Фонсекою і з його першою пресконференцією, він тоді сказав, що його сім'я буде часто сюди приїжджати. Усі ми знаємо, чим закінчилася історія Паулу Фонсеки й України. Ви не боїтеся такого ж сценарію?
– Буду говорити тільки про себе. Я приїхав сюди для того, аби працювати тренером. З тим, як я працюю тренером, у мене залишається занадто мало часу на особисте життя. Тому до мене з подібними запитаннями краще не звертатися – мої двері зачинені.

– Серія А досить барвиста, уболівальники там гаряче підтримують свої клуби, у той самий час в Україні ситуація трохи спокійніша. Чи буде вам не вистачати драйву чемпіонату Італії? При цьому «Сассуоло» і «Шахтар» не можна порівняти, адже «Шахтар» завжди був тут лідером, а «Сассуоло» – клуб середнього рівня у своїй лізі.
– Давайте не будемо забувати, що в останні півтора року в усьому світі практично не було вболівальників на трибунах. Природно, будь-який тренер, будь-яка команда прагне грати за повних стадіонів. Ми розуміємо, що футбол без глядачів втрачає досить багато.