Це виклик для гравців
17 березня 2021 р.
|
Головний тренер «гірників» Луїш Каштру дав пресконференцію перед другою грою з «Ромою»
– Чи тисне на вас результат першого матчу і загалом невтішна форма команди в останніх іграх?
– Ніхто не чинитиме на мене такого тиску, як я на себе сам. Я в жодному разі ніколи не чекаю тиску зовні. Не чекаю моменту, коли почую про себе щось погане, аби намагатися працювати. Є моя відповідальність, відповідальність нашої професії – ми беремо її на себе цілковито, коли починаємо працювати на такому місці. Тож найбільший тиск завжди походить від мене самого – щодня.
– Завдяки чому ви завтра збираєтеся відіграти три м’ячі в такого грізного суперника, як «Рома»?
– Буде дуже складно. Однак футбол, як ми знаємо, це світ можливостей. Намагатимемось зробити все, аби вхопитися за цю можливість.
– Чи відпрацьовували сьогодні якісь вправи спеціально під «Рому»?
– Так, були. І сьогодні, і вчора.
– У перерві матчу в Римі перед виходом на поле хтось із гравців сказав: «Усі знають, як ми граємо». Ця фраза потрапила до трансляції. Чи згодні ви з тим, що «Шахтар» зараз є надто передбачуваним? Можливо, готуєте якийсь сюрприз?
– Усі ми, в принципі, знаємо, як грають інші команди. Запитувати тренера, чи не знає він, як гратиме його суперник... Звичайно, знатиме. Усі ми чудово знаємо, як грає «Сіті», як грає «Ліверпуль», як грає «Реал». Гадаю, футболіст хотів сказати, що суперникові вдається блокувати наші певні дії, які було підготовлено до цього матчу. І я тоді поставлю вам запитання: а чому 25 хвилин другого тайму ми цілковито домінували і нам вдавалося створювати стільки моментів? Чому ми виграли в «Реала»? Чому в нас нічия з «Інтером»? Чому ми обіграли 4:0 «Десну»? Тобто всі знають, як ми граємо, тільки коли ми програємо? У футболі цікаво: усі говорять, що всі все знають. Єдиний, хто не знає нічого, це, напевно, наш тренер. Я гадаю, нам слід найбільше відбивати та обмірковувати все, що відбувається навколо. Люди багато читають, дивляться фільми, телевізор, але я гадаю, що іноді краще закритися від зовнішнього світу й поменше читати і вивчати. Поменше розуміти те, що відбувається навколо тебе, що справді важливо для тебе. Коли ми програємо, всі все знають. Коли виграємо, знає тільки тренер. Дивно. Напевно, це якесь правило футболу і ми далі житимемо за цими правилами.
– Протягом усієї історії єврокубків українським командам ніколи не вдавалося відігравати різницю в три м'ячі після першого матчу. Таких випадків узагалі було всього 10–15 в історії. Якщо завтра вам удасться камбек, усіма це буде розцінено як справжнє диво. Вас життя навчило вірити в дива? Чи траплялися у вашому житті події, що тягнули на статус дива?
– Я відповім на ваше запитання також запитанням, і ми трохи поспілкуємось. Ви були в Загребі? Бачили гру? Чи гадали ви на 90-й хвилині, що ми можемо зрівняти рахунок? Ні? Відповідь є, я її дав. Це не було диво – була робота. Це футбол, таке відбувається. Ми дуже віримо в те, що робимо. Я вірю в те, що роблять мої гравці. І я дуже вірю у свою роботу. Цілий світ навколо мене може говорити, що ні, проте я віритиму. Може говоритися все що завгодно, але я дуже сконцентрований на своїй роботі. Сьогодні у світі робиться те, чого не слід було б робити – обговорюється, базікається, що говорять інші. Однак люди не говорять те, що думають саме вони, не говорять це від себе. Вони говорять, тому що говорять інші, дають думки, тому що дають інші. Я вважаю, ми повинні говорити все те, що думаємо ми, відбивати все це в собі. Нам складно, правда. Але чому ми не можемо все змінити? Ми гадаємо, що можемо. Це виклик для гравців, вони знають, яким є виклик. Докладатимемо зусиль, а потім уже поговоримо. Якщо програємо, привітаю «Рому». Це футбол: або ми, або вони. Побачимо.
– Ви вже говорили, що Фонсека ваш друг. А можете трохи більше розповісти історію вашої дружби? Як ви познайомились? Чи спілкувалися після того, як ви прийшли до «Шахтаря»?
– Так, ми перетиналися з Паулу вже кілька разів протягом кар'єри. Коли я був у «Порту», туди прийшов Паулу Фонсека. Це був його перший великий крок у кар'єрі. Він здійснив відмінну роботу, й президент ФК «Порту» Пінту да Кошта запросив його стати головним тренером першої команди. Я тоді вже знав Фонсеку – ми перетиналися на якихось зустрічах, мали уявлення один про одного. Коли він прийшов до «Порту», я працював у дублі, і ми спілкувалися майже щодня. Зустрічались під час сніданку, сиділи та обговорювали, якою має бути гра, ділилися думками. Потім для Паулу не зовсім усе так пішло в «Порту», як він цього хотів, і він пішов, а я замінив його вперше. На деякий період мене поставили бути тренером першої команди. Потім ми вже зустрілися в Києві. Це була друга заміна: коли він ішов до «Роми», а я прийшов до «Шахтаря». Попри нашу різницю у віці це був тренер, якому я приділяв достатньо уваги, стежив за ним, через те що ми провели певний час разом у ФК «Порту» й часто спілкувалися.
– Ніхто не чинитиме на мене такого тиску, як я на себе сам. Я в жодному разі ніколи не чекаю тиску зовні. Не чекаю моменту, коли почую про себе щось погане, аби намагатися працювати. Є моя відповідальність, відповідальність нашої професії – ми беремо її на себе цілковито, коли починаємо працювати на такому місці. Тож найбільший тиск завжди походить від мене самого – щодня.
– Завдяки чому ви завтра збираєтеся відіграти три м’ячі в такого грізного суперника, як «Рома»?
– Буде дуже складно. Однак футбол, як ми знаємо, це світ можливостей. Намагатимемось зробити все, аби вхопитися за цю можливість.
– Чи відпрацьовували сьогодні якісь вправи спеціально під «Рому»?
– Так, були. І сьогодні, і вчора.
– У перерві матчу в Римі перед виходом на поле хтось із гравців сказав: «Усі знають, як ми граємо». Ця фраза потрапила до трансляції. Чи згодні ви з тим, що «Шахтар» зараз є надто передбачуваним? Можливо, готуєте якийсь сюрприз?
– Усі ми, в принципі, знаємо, як грають інші команди. Запитувати тренера, чи не знає він, як гратиме його суперник... Звичайно, знатиме. Усі ми чудово знаємо, як грає «Сіті», як грає «Ліверпуль», як грає «Реал». Гадаю, футболіст хотів сказати, що суперникові вдається блокувати наші певні дії, які було підготовлено до цього матчу. І я тоді поставлю вам запитання: а чому 25 хвилин другого тайму ми цілковито домінували і нам вдавалося створювати стільки моментів? Чому ми виграли в «Реала»? Чому в нас нічия з «Інтером»? Чому ми обіграли 4:0 «Десну»? Тобто всі знають, як ми граємо, тільки коли ми програємо? У футболі цікаво: усі говорять, що всі все знають. Єдиний, хто не знає нічого, це, напевно, наш тренер. Я гадаю, нам слід найбільше відбивати та обмірковувати все, що відбувається навколо. Люди багато читають, дивляться фільми, телевізор, але я гадаю, що іноді краще закритися від зовнішнього світу й поменше читати і вивчати. Поменше розуміти те, що відбувається навколо тебе, що справді важливо для тебе. Коли ми програємо, всі все знають. Коли виграємо, знає тільки тренер. Дивно. Напевно, це якесь правило футболу і ми далі житимемо за цими правилами.
– Протягом усієї історії єврокубків українським командам ніколи не вдавалося відігравати різницю в три м'ячі після першого матчу. Таких випадків узагалі було всього 10–15 в історії. Якщо завтра вам удасться камбек, усіма це буде розцінено як справжнє диво. Вас життя навчило вірити в дива? Чи траплялися у вашому житті події, що тягнули на статус дива?
– Я відповім на ваше запитання також запитанням, і ми трохи поспілкуємось. Ви були в Загребі? Бачили гру? Чи гадали ви на 90-й хвилині, що ми можемо зрівняти рахунок? Ні? Відповідь є, я її дав. Це не було диво – була робота. Це футбол, таке відбувається. Ми дуже віримо в те, що робимо. Я вірю в те, що роблять мої гравці. І я дуже вірю у свою роботу. Цілий світ навколо мене може говорити, що ні, проте я віритиму. Може говоритися все що завгодно, але я дуже сконцентрований на своїй роботі. Сьогодні у світі робиться те, чого не слід було б робити – обговорюється, базікається, що говорять інші. Однак люди не говорять те, що думають саме вони, не говорять це від себе. Вони говорять, тому що говорять інші, дають думки, тому що дають інші. Я вважаю, ми повинні говорити все те, що думаємо ми, відбивати все це в собі. Нам складно, правда. Але чому ми не можемо все змінити? Ми гадаємо, що можемо. Це виклик для гравців, вони знають, яким є виклик. Докладатимемо зусиль, а потім уже поговоримо. Якщо програємо, привітаю «Рому». Це футбол: або ми, або вони. Побачимо.
– Ви вже говорили, що Фонсека ваш друг. А можете трохи більше розповісти історію вашої дружби? Як ви познайомились? Чи спілкувалися після того, як ви прийшли до «Шахтаря»?
– Так, ми перетиналися з Паулу вже кілька разів протягом кар'єри. Коли я був у «Порту», туди прийшов Паулу Фонсека. Це був його перший великий крок у кар'єрі. Він здійснив відмінну роботу, й президент ФК «Порту» Пінту да Кошта запросив його стати головним тренером першої команди. Я тоді вже знав Фонсеку – ми перетиналися на якихось зустрічах, мали уявлення один про одного. Коли він прийшов до «Порту», я працював у дублі, і ми спілкувалися майже щодня. Зустрічались під час сніданку, сиділи та обговорювали, якою має бути гра, ділилися думками. Потім для Паулу не зовсім усе так пішло в «Порту», як він цього хотів, і він пішов, а я замінив його вперше. На деякий період мене поставили бути тренером першої команди. Потім ми вже зустрілися в Києві. Це була друга заміна: коли він ішов до «Роми», а я прийшов до «Шахтаря». Попри нашу різницю у віці це був тренер, якому я приділяв достатньо уваги, стежив за ним, через те що ми провели певний час разом у ФК «Порту» й часто спілкувалися.
Почати слайдшоу
