Можливо, ми прощаємось не назавжди
25 травня 2021 р.
|
Головний тренер «Шахтаря» U21 Фернандо Валенте залишає клуб
Португальський наставник очолював молодіжний склад «оранжево-чорних» протягом 2 років (від 2019-го). ФК «Шахтар» дякує Фернандо Валенте за професійну роботу, відповідальність, ідеї, самовіддачу і внесок у виховання молодих гравців. Бажаємо успіху в подальшій кар'єрі!
Після завершення сезону-2020/21 в Україні ухвалено рішення про скасування чемпіонату U21. Про це та про період роботи в «Шахтарі» ми й поспілкувалися з Фернандо Валенте.
– Від наступного сезону команда «Шахтар» U21 припиняє своє існування. Що можете сказати про 2 проведені в клубі роки?
– Це надзвичайне випробування й величезний досвід. Я дуже вдячний «Шахтарю» за надану нагоду. Дуже радію виконаній нами роботі в усіх аспектах протягом цих 2 сезонів, починаючи від досягнень із розвитку футболістів і закінчуючи результатами. Крім успіхів протягом цих 2 років, ми також не повинні забувати пов'язану з карантином паузу, адже в молодіжному чемпіонаті ми спочатку прямували на 1-му місці з відривом у 4 очки, а після перерви відстояти позиції не вдалося. Однак найважливіше – прогрес гравців, створені для них умови, спосіб мислення, який ми намагалися прищепити хлопцям, те, як ми граємо, оскільки, як вам відомо, я приїхав сюди для зміни стилю гри в Академії. Уважаю, нам вдалося. І я дуже пишаюся цим, тому що було геть непросто переймати стиль гри першої команди з великою кількістю бразильських виконавців. Звісно, в плані розвитку футболістів ще багато чого можна зробити. Слід прямувати вперед і, як і раніше, намагатися робити все можливе.
– Кого можете відзначити з гравців, з якими довелося попрацювати?
– Минулого сезону ми підготували двох хлопців: Бондаренко лишився в першій команді, а також Мудрик. Цього сезону відчуваю гордість за Судакова, В'юнника, Очеретька, того-таки Мампассі, який перейшов до «Маріуполя», плюс Драмбаєв. Тобто ми вивели 5 гравців на рівень української Прем'єр-ліги. А Судаков і Бондаренко вже виступають і за національну збірну. Мені здається, вони краще сприйняли нашу настанову. Тобто фактично ми готуємо виконавців не тільки для першої команди. Пам'ятаю, як одного разу я сказав Судакову: ми справді готуємо всіх вас до перемоги в Прем'єр-лізі, проте англійській. (Сміється). Наш перший склад – це один щабель з кількох. Судаков – чудовий футболіст, як і інші хлопці. Ділитися з ними ідеями – честь для мене. Однак головне в моїй роботі – змінювати їх спосіб мислення, прищеплювати конкурентоспроможний менталітет. І нам це потроху вдається: більше хлопців виходять на топрівень.
– Наскільки складно було поїхати і працювати в Україні?
– Я полюбив Україну. Від найпершого дня мені сподобались люди, які мене оточують. Почуваюся як удома. Зараз мене переповнюють емоції, оскільки мені подобається працювати з цими людьми. Ці 2 роки стали великим сюрпризом для мене, всі моменти, що пережив разом з українцями. Тренерський склад, персонал, керівництво Академії... Усі вони – чудові люди. Уважаю, мені пощастило перебувати в такій атмосфері й відчувати таке добре ставлення. Я дуже вдячний українцям за це, вони залишаться в моєму серці.
– А що відчуваєте зараз, коли маєте залишити клуб та Україну?
– Звісно, це трохи несподівано, але я розумію ситуацію. І жартома сказав панові Палкіну, що мою «шахтарську» історію ще не закінчено. Адже у футболі буває все. Як тренери, ми іноді не можемо контролювати все, – це залежить від певних рішень. Найголовніше: я відчуваю, що і людям, і клубу моя робота сподобалась. Однак зараз слід поїхати, провести якийсь час із сім'єю, почекати... Побачимо, можливо, ми прощаємось не назавжди.
– Що ви хотіли б побажати вболівальникам «Шахтаря»?
– Від моменту мого приїзду й від моєї найпершої групи я завжди говорив про «шахтарський дух». Це те, що я відчуваю в клубі, це один зі слоганів, що поширюються мною та гравцями. Ми – «Шахтар». «Шахтарський дух» – це щось неймовірне. Ми не вдома, не в рідному місті, далеко від домашнього стадіону й іншої інфраструктури, проте ми не скаржимось і не шукаємо виправдань. Прямуємо далі, змагаємось, перемагаємо й стаємо чемпіонами, завжди підтримувані нашими вболівальниками. Такого я ніколи в житті не бачив. Це я називаю «шахтарським духом». Гідний приклад того, як клуб може боротися й досягати успіху далеко від дому. І я завжди відчував підтримку вболівальників. Така атмосфера та підтримка – унікальний випадок у моєму житті. Я зазвичай говорю про футбол і життя. І цей приклад – справжній приклад з реального життя. Жодних нарікань і пошуку виправдань, тільки концентрація на наших цілях та їх досягнення за підтримки вболівальників і високопрофесійного персоналу.
Після завершення сезону-2020/21 в Україні ухвалено рішення про скасування чемпіонату U21. Про це та про період роботи в «Шахтарі» ми й поспілкувалися з Фернандо Валенте.
– Від наступного сезону команда «Шахтар» U21 припиняє своє існування. Що можете сказати про 2 проведені в клубі роки?
– Це надзвичайне випробування й величезний досвід. Я дуже вдячний «Шахтарю» за надану нагоду. Дуже радію виконаній нами роботі в усіх аспектах протягом цих 2 сезонів, починаючи від досягнень із розвитку футболістів і закінчуючи результатами. Крім успіхів протягом цих 2 років, ми також не повинні забувати пов'язану з карантином паузу, адже в молодіжному чемпіонаті ми спочатку прямували на 1-му місці з відривом у 4 очки, а після перерви відстояти позиції не вдалося. Однак найважливіше – прогрес гравців, створені для них умови, спосіб мислення, який ми намагалися прищепити хлопцям, те, як ми граємо, оскільки, як вам відомо, я приїхав сюди для зміни стилю гри в Академії. Уважаю, нам вдалося. І я дуже пишаюся цим, тому що було геть непросто переймати стиль гри першої команди з великою кількістю бразильських виконавців. Звісно, в плані розвитку футболістів ще багато чого можна зробити. Слід прямувати вперед і, як і раніше, намагатися робити все можливе.
– Кого можете відзначити з гравців, з якими довелося попрацювати?
– Минулого сезону ми підготували двох хлопців: Бондаренко лишився в першій команді, а також Мудрик. Цього сезону відчуваю гордість за Судакова, В'юнника, Очеретька, того-таки Мампассі, який перейшов до «Маріуполя», плюс Драмбаєв. Тобто ми вивели 5 гравців на рівень української Прем'єр-ліги. А Судаков і Бондаренко вже виступають і за національну збірну. Мені здається, вони краще сприйняли нашу настанову. Тобто фактично ми готуємо виконавців не тільки для першої команди. Пам'ятаю, як одного разу я сказав Судакову: ми справді готуємо всіх вас до перемоги в Прем'єр-лізі, проте англійській. (Сміється). Наш перший склад – це один щабель з кількох. Судаков – чудовий футболіст, як і інші хлопці. Ділитися з ними ідеями – честь для мене. Однак головне в моїй роботі – змінювати їх спосіб мислення, прищеплювати конкурентоспроможний менталітет. І нам це потроху вдається: більше хлопців виходять на топрівень.
– Наскільки складно було поїхати і працювати в Україні?
– Я полюбив Україну. Від найпершого дня мені сподобались люди, які мене оточують. Почуваюся як удома. Зараз мене переповнюють емоції, оскільки мені подобається працювати з цими людьми. Ці 2 роки стали великим сюрпризом для мене, всі моменти, що пережив разом з українцями. Тренерський склад, персонал, керівництво Академії... Усі вони – чудові люди. Уважаю, мені пощастило перебувати в такій атмосфері й відчувати таке добре ставлення. Я дуже вдячний українцям за це, вони залишаться в моєму серці.
– А що відчуваєте зараз, коли маєте залишити клуб та Україну?
– Звісно, це трохи несподівано, але я розумію ситуацію. І жартома сказав панові Палкіну, що мою «шахтарську» історію ще не закінчено. Адже у футболі буває все. Як тренери, ми іноді не можемо контролювати все, – це залежить від певних рішень. Найголовніше: я відчуваю, що і людям, і клубу моя робота сподобалась. Однак зараз слід поїхати, провести якийсь час із сім'єю, почекати... Побачимо, можливо, ми прощаємось не назавжди.
– Що ви хотіли б побажати вболівальникам «Шахтаря»?
– Від моменту мого приїзду й від моєї найпершої групи я завжди говорив про «шахтарський дух». Це те, що я відчуваю в клубі, це один зі слоганів, що поширюються мною та гравцями. Ми – «Шахтар». «Шахтарський дух» – це щось неймовірне. Ми не вдома, не в рідному місті, далеко від домашнього стадіону й іншої інфраструктури, проте ми не скаржимось і не шукаємо виправдань. Прямуємо далі, змагаємось, перемагаємо й стаємо чемпіонами, завжди підтримувані нашими вболівальниками. Такого я ніколи в житті не бачив. Це я називаю «шахтарським духом». Гідний приклад того, як клуб може боротися й досягати успіху далеко від дому. І я завжди відчував підтримку вболівальників. Така атмосфера та підтримка – унікальний випадок у моєму житті. Я зазвичай говорю про футбол і життя. І цей приклад – справжній приклад з реального життя. Жодних нарікань і пошуку виправдань, тільки концентрація на наших цілях та їх досягнення за підтримки вболівальників і високопрофесійного персоналу.