Українському народові потрібна підтримка

– Ти долучився до команди, прийнявши ініціативу «Шахтаря» щодо проведення благодійних матчів. Чому вирішив вчинити саме так?
– Насправді я приїхав, бо тут мої партнери по команді, і вони для мене як сім’я. Від того часу, як я приїхав сюди, мене добре прийняли, і я вдячний за все, що для мене зробили. Чесно кажучи, мої батьки виховували мене не лише словами, а й діями та тим, що потрібно допомагати. Напевно, це найголовніший мотив того, що я повернувся. Наразі я зі своїми партнерами, це просто благородні дії. Звісно ж, ми маємо бути солідарними й налаштованими на те, щоб допомагати іншим людям у такій складній ситуації. Це мій погляд на життя та подяка «Шахтарю» за те, що він для мене зробив. Це просто подяка.

– Чи спілкувався з тобою щодо цього проєкту Роберто Де Дзербі? Якщо так, то що він казав?
– Щиро кажучи, особисто зі мною він не говорив. Я дізнався про цей проєкт, коли ще був у Бразилії, від Дарійо Срни. Він телефонував і питав, чи я готовий приїхати, я одразу ж відповів, що готовий. На жаль, одразу я не міг приїхати, адже мав справи у Бразилії з моєю родиною. Якщо говорити про Де Дзербі, то зрозуміло, що він теж наразі в очікуванні того, що ж буде із «Шахтарем». Ми всі турбуємось про це.

– Яке в тебе особисте завдання й мета на ці товариські матчі?
– Бути зі своїми партнерами по команді, грати в гарний футбол. Бути разом і мати можливість обійнятися після кожної гри, можливо, намагатися відволікти хлопців від того, що вони відчувають. Все-таки зараз в Україні відбуваються серйозні й страшні речі. Моя мета – бути поряд, сказати дружнє слово і просто підтримати. Може, це хоч якось зможе допомогти їм.

– Ці два місяці ти був на зв’язку із партнерами. Про що вони розповідали?
– Я спілкувався з Бондарем, Матвієнком, Судаковим та Корнієнком. Вони не розповідали всього в деталях, але я й так бачив, якою була ситуація, читаючи новини. Я дуже щасливий, що з ними та їхніми сім’ями все гаразд. Але, з іншого боку, мені дуже сумно, адже український народ зараз переживає складний період і йому потрібна допомога, підтримка.

– Що ти відчував, коли знову побачив своїх українських одноклубників?
– Це були неймовірні емоції. Ми обіймалися і буквально цілували одне одного. Усі були дуже щасливі. Повторюся: ці хлопці щиро, дуже добре мене прийняли, і від першого дня я почувався як удома. Перше відчуття – нестримне щастя.

– Попри поки що такий короткий період кар’єри в «Шахтарі», що можеш сказати про український народ та Україну, як тобі наша країна?
– Особисто я побачив в українцях доброту, теплий прийом, також ви дуже щирі й віддані. Українці віддані своїй справі, своїй країні, і це те, що я також намагаюся шукати в собі. Це дуже важливі фактори в житті кожної людини. Від першого дня в Україні я в цьому дуже додав.

– Початок війни ти застав в Україні. Що подумав, коли остаточно зрозумів, що в Україну прийшла повномасштабна війна?
– Це був жахливий страх. Чесно кажучи, я – людина віруюча, і з першого дня я мав надії, які зі мною залишаються й нині. Та, безумовно, від самого початку нас це дуже розчарувало і налякало, бо ніхто не очікував такого. Але я продовжую дуже вірити в те, що, якщо Бог дасть, це все швидко скінчиться.

– Ти зараз у пошуках нового клубу?
– Ні, я наразі не думаю про клуби. Я вже маю кар’єру, може, вона не така й довга, та я провів вісім років у професійному футболі. Сьогодні я почуваюся спокійно, у мене вже були деякі пропозиції, проте зараз намагаюся лишатися з холодною головою і йти за покликом серця.