Ми разом – і нас не перемогти!

– Дмитре, ти забив свій перший м’яч за «Шахтар» у цьому благодійному турі. Кому гол присвячуєш, що він для тебе означає?
– Дуже приємно забити за рідний клуб, у якому я провів, можна сказати, 15 років – починаючи з U6. Так, потім перейшов до «Маріуполя», але так склалися обставини, що зараз знову граю за «Шахтар». Присвячую цей гол своїм батькам, які зараз переїхали з Волновахи до Дніпра. Хоча б щось для них приємне в такій важкій ситуації.

– Що думаєш про благодійні матчі Shakhtar Global Tour for Peace?
– Це чудово, адже приходять люди, підтримують нас, і цим ми допомагаємо – заробляємо та відправляємо гроші нашим військовим. Ми всі разом об’єднуємось: уболівальники, футболісти – як єдине ціле. Приємно, що і місцеві приходять, і наші, що є тут, у Антальї. На матч прийшло багато людей, було багато українських прапорів – це приємно.

– Ти довго прожив у Маріуполі, грав за команду. Наразі місто знищують російські війська... Що відчуваєш, коли бачиш це?
– Чесно, дуже боляче дивитись, адже Маріуполь, Волноваха – моя батьківщина. Батькам довелося переїхати, мені довелося переїхати, і невідомо, коли ми туди знову потрапимо. Але сподіваємось на нашу перемогу і на те, що ми повернемося, все відбудуємо і все буде добре.

– Яким ти запам’ятав Маріуполь перед тим, як туди вторглася російська армія?
– За той час, що я граю в «Маріуполі», місто процвітало: будувалися парки, хокейна арена. Наш стадіон мали реконструювати до 2025 року. Усе цвіло, а зараз усе просто знищили.

– У чому сила України та в чому сила нашого народу?
– У тому, що ми маємо свободу, свободу слова. І в тому, що всі об’єдналися: ми разом – і нас не перемогти!