Йовічевіч – тренер з європейським менталітетом
14 липня 2022 р.
|
Генеральний директор ФК «Шахтар» Сергій Палкін прокоментував призначення нового головного тренера
– Сергію Анатолійовичу, чому вибір клубу зроблено на користь саме Ігора Йовічевіча?
– Ми мали кількох кандидатур, але Йовічевіч залишався кандидатом номер один. Насамперед він має європейський досвід – він як гравець був одним із перших, хто з Хорватії потрапив до «Реала» (Мадрид), він тренував «Динамо» U19 (Загреб) і показав дуже гарний результат із ними. І загалом, на мій погляд, це тренер із досить великими перспективами. Але одна з найголовніших причин – він має дуже великий досвід в українському чемпіонаті. Він знає український чемпіонат, пропрацював у ньому понад чотири роки, знає футболістів, які сьогодні в нас у команді – це і наші гравці, і ті, які повернулися з оренд. Він розуміє їхній рівень, тож не знадобиться багато часу, і від першого дня тренер знає, з ким має справу і чого від хлопців вимагати. Ці досвід і знання, які він має щодо українського чемпіонату, щодо того, що він є тренером європейського розумового складу, європейського підходу до тренувального процесу й поза ним, і поміж головних, що він проповідує атакувальний футбол, який є нашою ДНК, нашою візитівкою – усі ці обставини привели нас до того, що ми одноголосно обрали Ігора Йовічевіча.
– У ЗМІ було багато інформації про те, що «Шахтар» невдоволений правилом ФІФА, яке стосується легіонерів, але до нас прийшов Ігор Йовічевіч. Як можете прокоментувати цей момент?
– Не вдаватимуся до деталей, але одне скажу однозначно: він до нас прийшов не відповідно до правила ФІФА, яке сьогодні багато хто згадує, а тому, що в нього завершився контракт. Це головна причина. Якби це було правило ФІФА, то ми б на це ніколи не пішли, адже ми сьогодні в цій ситуації і в нас дуже багато проблем, пов’язаних з цією регламентною нормою, яку ФІФА впровадила. Тому ми ніколи не стали б на цей шлях.
– Як проходило знайомство команди з новим головним тренером?
– За великим рахунком, усі хлопці його багато років знають, тому щось нове розповідати про Йовічевіча хлопцям не доводилося. Тож це була швидше формальність: вручили футболку, поаплодували і, як кажуть, уперед.
– Ми мали кількох кандидатур, але Йовічевіч залишався кандидатом номер один. Насамперед він має європейський досвід – він як гравець був одним із перших, хто з Хорватії потрапив до «Реала» (Мадрид), він тренував «Динамо» U19 (Загреб) і показав дуже гарний результат із ними. І загалом, на мій погляд, це тренер із досить великими перспективами. Але одна з найголовніших причин – він має дуже великий досвід в українському чемпіонаті. Він знає український чемпіонат, пропрацював у ньому понад чотири роки, знає футболістів, які сьогодні в нас у команді – це і наші гравці, і ті, які повернулися з оренд. Він розуміє їхній рівень, тож не знадобиться багато часу, і від першого дня тренер знає, з ким має справу і чого від хлопців вимагати. Ці досвід і знання, які він має щодо українського чемпіонату, щодо того, що він є тренером європейського розумового складу, європейського підходу до тренувального процесу й поза ним, і поміж головних, що він проповідує атакувальний футбол, який є нашою ДНК, нашою візитівкою – усі ці обставини привели нас до того, що ми одноголосно обрали Ігора Йовічевіча.
– У ЗМІ було багато інформації про те, що «Шахтар» невдоволений правилом ФІФА, яке стосується легіонерів, але до нас прийшов Ігор Йовічевіч. Як можете прокоментувати цей момент?
– Не вдаватимуся до деталей, але одне скажу однозначно: він до нас прийшов не відповідно до правила ФІФА, яке сьогодні багато хто згадує, а тому, що в нього завершився контракт. Це головна причина. Якби це було правило ФІФА, то ми б на це ніколи не пішли, адже ми сьогодні в цій ситуації і в нас дуже багато проблем, пов’язаних з цією регламентною нормою, яку ФІФА впровадила. Тому ми ніколи не стали б на цей шлях.
– Як проходило знайомство команди з новим головним тренером?
– За великим рахунком, усі хлопці його багато років знають, тому щось нове розповідати про Йовічевіча хлопцям не доводилося. Тож це була швидше формальність: вручили футболку, поаплодували і, як кажуть, уперед.