На висоті була вся команда
4 квітня 2024 р.
|
Півзахисник «Шахтаря» Артем Бондаренко – про матч із «Чорноморцем» та вихід у фінал Кубка України
– Артеме, вітаємо з перемогою! «Шахтар» вийшов у фінал Кубка України. Які враження та емоції після цього матчу?
– Емоції дуже позитивні. Знали, що на нас очікує складний суперник, який намагається грати в дуже хороший футбол, але ми вийшли в фінал. Це буде перший фінал Кубка України для мене, тому я дуже щасливий.
– Помітно було, що Артуру Авагімяну сказали діяти дуже якісно й упевнено проти тебе. Ти відчув це на полі?
– А мені сказали діяти дуже якісно та впевнено проти Артура Авагімяна. І виходить, що ми один проти одного якісно діяли. Усі бачили його неймовірний хет-трик, він хороший футболіст, тому було приємно проти нього грати, але результат на табло.
– Розкажи детальніше про гру. Який твій аналіз матчу?
– Почали дуже добре, потім пропустили непотрібний гол – майже з нічого суперник забив, і тоді ми знову трошки завелись і довели до логічного завершення цю гру.
– Ти круто реалізовуєш пенальті. У чому секрет такої впевненості під час одинадцятиметрових?
– У тренуваннях. І в ментальній упевненості.
– Як саме в команді визначається, хто пробиватиме пенальті? І чому зараз цей вибір пав на тебе?
– Немає такого, що Містер каже, хто виконує, але ми з Жорою вже на полі домовляємося: один пенальті він б’є, один – я, хто більш упевнений. Тому немає з цим ніяких конфліктів, бо нам не подобається, коли на полі з’являється колгосп: «Дай, я проб’ю», «Ні, дай, я проб’ю». У нас такого немає. Б’є той, хто більш упевнений. Усе це – наші домовленості – мирно проходить.
– Ти зараз згадав Георгія Судакова. Напевно, можна сказати, що він був гравцем матчу. Як можеш охарактеризувати дії свого товариша, адже ви дуже добре відчуваєте один одного на полі?
– Так, ми постійно граємо разом. Можна сказати, що він провів неймовірну гру, але так само неймовірну гру провела і вся команда – не хочеться когось виокремлювати. На висоті була вся команда. Ще раз скажу, ми всі дуже щасливі, що вдалося виконати нашу ціль, ще й такою переконливою перемогою.
– Що відбувалося в роздягальні після цієї перемоги?
– Чесно кажучи, нічого не відбувалося. Це така чергова перемога, якщо можна так сказати, і всі знають, що, по-перше, треба переключатися на наступні ігри чемпіонату, бо за три дні на нас очікує ще більш складний суперник, а по-друге, на нас ще очікує складний фінал Кубка, і завтра дивитимемося, на кого вийдемо. Тому радощів поки що немає.
– До речі, про фінал Кубка України. З ким тобі хотілося б зустрітися?
– Моя думка така: хочеться зіграти з «Поліссям». Та це не означає, що вони сильніші чи слабші, це просто моє таке бажання. Вони зараз є новою силою в українському футболі, там хороші гравці, тому хотілося б з ними. Ванька Петряк також там, хотілося б проти нього зіграти.
– Можеш передати йому привіт…
– Ні, не хочу.
– Емоції дуже позитивні. Знали, що на нас очікує складний суперник, який намагається грати в дуже хороший футбол, але ми вийшли в фінал. Це буде перший фінал Кубка України для мене, тому я дуже щасливий.
– Помітно було, що Артуру Авагімяну сказали діяти дуже якісно й упевнено проти тебе. Ти відчув це на полі?
– А мені сказали діяти дуже якісно та впевнено проти Артура Авагімяна. І виходить, що ми один проти одного якісно діяли. Усі бачили його неймовірний хет-трик, він хороший футболіст, тому було приємно проти нього грати, але результат на табло.
– Розкажи детальніше про гру. Який твій аналіз матчу?
– Почали дуже добре, потім пропустили непотрібний гол – майже з нічого суперник забив, і тоді ми знову трошки завелись і довели до логічного завершення цю гру.
– Ти круто реалізовуєш пенальті. У чому секрет такої впевненості під час одинадцятиметрових?
– У тренуваннях. І в ментальній упевненості.
– Як саме в команді визначається, хто пробиватиме пенальті? І чому зараз цей вибір пав на тебе?
– Немає такого, що Містер каже, хто виконує, але ми з Жорою вже на полі домовляємося: один пенальті він б’є, один – я, хто більш упевнений. Тому немає з цим ніяких конфліктів, бо нам не подобається, коли на полі з’являється колгосп: «Дай, я проб’ю», «Ні, дай, я проб’ю». У нас такого немає. Б’є той, хто більш упевнений. Усе це – наші домовленості – мирно проходить.
– Ти зараз згадав Георгія Судакова. Напевно, можна сказати, що він був гравцем матчу. Як можеш охарактеризувати дії свого товариша, адже ви дуже добре відчуваєте один одного на полі?
– Так, ми постійно граємо разом. Можна сказати, що він провів неймовірну гру, але так само неймовірну гру провела і вся команда – не хочеться когось виокремлювати. На висоті була вся команда. Ще раз скажу, ми всі дуже щасливі, що вдалося виконати нашу ціль, ще й такою переконливою перемогою.
– Що відбувалося в роздягальні після цієї перемоги?
– Чесно кажучи, нічого не відбувалося. Це така чергова перемога, якщо можна так сказати, і всі знають, що, по-перше, треба переключатися на наступні ігри чемпіонату, бо за три дні на нас очікує ще більш складний суперник, а по-друге, на нас ще очікує складний фінал Кубка, і завтра дивитимемося, на кого вийдемо. Тому радощів поки що немає.
– До речі, про фінал Кубка України. З ким тобі хотілося б зустрітися?
– Моя думка така: хочеться зіграти з «Поліссям». Та це не означає, що вони сильніші чи слабші, це просто моє таке бажання. Вони зараз є новою силою в українському футболі, там хороші гравці, тому хотілося б з ними. Ванька Петряк також там, хотілося б проти нього зіграти.
– Можеш передати йому привіт…
– Ні, не хочу.