На Шахтар чекають великі перемоги

– Дарійо, «Шахтар» продовжує підготовку до другої частини сезону, і напередодні команда провела черговий спаринг. Які у вас загалом враження від матчу із «Зімбру»? І чи можна вважати саме його показовим для «Шахтаря» на цьому етапі зборів?
– По-перше, ми розпочали збори 3 січня і до сьогодні мали багато ігор – і товариські поєдинки, і два матчі Ліги чемпіонів, де, я вважаю, ми виступили дуже добре. На жаль, не пройшли далі, але робимо висновки, робимо аналіз. Остання гра – із «Зімбру» – це, звісно, усе ж таки збори. Найголовніше, що в нас немає травмованих і що команда набирає фізичні кондиції та показує на полі те, що напрацьовується на тренуваннях щодня.

– Ви згадали, що для «Шахтаря» вже завершилися виступи в Лізі чемпіонів. Що вдавалося команді в турнірі, а що – ні?
– Я вважаю, що «Шахтар» повинен був набрати більше очок. На жаль, не вдалося. Десь не пощастило, десь самі винні, десь суперник був сильний. Не можу сказати, що це провал, адже «Шахтар» уже три роки поспіль набирає мінімум сім очок у Лізі чемпіонів – це дуже важливо для українського футболу, для самого «Шахтаря» та для коефіцієнта українського футболу. Тож ми все проаналізуємо, і найголовніше, щоб після цього аналізу ми стали сильнішими. А це покаже лише час.

– А якщо говорити конкретніше, то де «Шахтар» втратив ключові очки?
– Гадаю, ключовою була гра із ПСВ і червона картка, це був ключовий момент – ми показували фантастичну гру до червоної картки. На жаль, дуже багато психологічних ударів ми отримували в минулому сезоні на останніх хвилинах. Так сталося і з ПСВ: отримали за вісім хвилин три голи, звісно, після цього важко набирати сили, набувати впевненості та грати наступну гру на такому ж самому рівні.

– Цього сезону всі команди стикнулися із нововведеннями в Лізі чемпіонів, мається на увазі новий формат. Для таких команд, як «Шахтар», наскільки він взагалі є справедливим та вигідним?
– Мабуть, люди, які робили цей формат, знають більше, ніж я. Утім, напевно, треба адаптуватися до нього в перший рік, а на другий вже буде легше. Він цікавий, адже всі говорили після жеребкування, що з 9–10 очками ти вже на 99 відсотків проходиш до наступного раунду Ліги чемпіонів, а вийшло так, що те ж «Динамо» (Загреб) з 11 очками не пройшло далі. Тут дуже важко тренеру, тому що раніше в тебе було три суперники, ти грав по два рази з однією командою, а тепер вісім матчів – і всі різні. Постійно треба аналізувати нову команду, готуватися до нового суперника, і це певний виклик для нашої команди та для тренерів.

– А якщо говорити про чемпіонат України, то як би ви оцінили виступи «Шахтаря» до зимової перерви в УПЛ?
– Я б його оцінив так само, як і наші вболівальники, – не гірше і не краще. Звісно, ніхто не задоволений в останні пів року нашою ситуацією в чемпіонаті України: втрачено дуже багато очок – 15. Ми сьогодні практично на 10 балів відстаємо від «Динамо» (Київ), хоча в нас ще є матч у запасі з «Кривбасом», який треба зіграти. І дай Боже, щоб було сім очок різниці, але наразі ми маємо сказати чесно та відкрито, що «Динамо» є великим фаворитом на перемогу в чемпіонаті України.

– Щодо внутрішніх деталей гри, то що вам не подобалося під час першого кола?
– У нас якось одразу все пішло не так від самого початку чемпіонату. Програли «Поліссю» на стадіоні «Лівий берег» 0:1, в Олександрії видали шалені 45 хвилин, але потім програли 3:4 і далі, далі, далі. Тут можна просто скоротити й сказати, що ми всі разом винуваті і всі разом маємо відповідати за це. Перший – я, далі – тренерський штаб і насамкінець – футболісти. Тому що ми разом програємо й разом перемагаємо. Звісно, уболівальники мають право бути невдоволеними, я це розумію, тому що я є не меншим уболівальником «Шахтаря», ніж вони. Але я хочу сказати, що ця команда минулого року виграла 12 матчів поспіль і виграла чемпіонство. Тобто в цієї команди є сили, є характер, і це для нас має бути якийсь виклик – спробувати виграти всі матчі до кінця чемпіонату. Буде важко, буде складно, адже чемпіонат України зростає, з’являється все більше хороших команд, в які вкладають і гроші, і серце, і душу їхні президенти. І ми просто вдячні їм за це: що допомагають виживати українському футболу в такі складні часи. Що ж до «Шахтаря», то побачимо нашу реакцію 24 лютого, коли розпочнеться чемпіонат України.

– У грудні було дуже багато чуток, ніби «Шахтар» розглядає можливість змінити головного тренера. Що можете сказати про цю ситуацію? Чи дійсно «Шахтар» розглядав такий варіант?
– Нормально й зрозуміло, що, коли «Шахтар» втрачає 15 очок за пів року, в уболівальників та журналістів виникає питання зміни тренера. І, на жаль, тренерська робота завжди така, що він «сплачує за рахунком». Хоч як багато про це пишеться, говориться, які експерти про це кажуть, але Маріно Пушич досі в нас і залишається з нами. Тому що в нього є повна підтримка президента клубу, директора Палкіна, моя підтримка. Ми зробили свій аналіз, і якщо чесно сказати, то особисто я не можу списати всі втрачені очки на рахунок Містера – це буде несправедливо. Тренерська робота така, що завжди краще тренера змінити, ніж 20 футболістів, але якщо розібратися в тому, де ми втратили очки та як ми їх втратили, то я не можу звинувачувати тільки тренера й сказати, ніби Маріно Пушич винуватий, що ми отримали з «Рухом» на останніх хвилинах гол, з «Вересом» на останніх хвилинах, з «Поліссям», з ПСВ отримали три голи за вісім хвилин, з «Динамо» (Київ) на останніх хвилинах. Ми всі разом за це маємо відповідати й усі разом у цьому винні. Тому якщо б не було, не знаю, поганого паса Азарова назад у матчі з «Олександрією», то не було б 1:2, якщо б Бондар не віддав поганий пас у грі з «Вересом», то було б 1:0, якщо б Педро Енріке не отримав червону картку, то ми б перемогли ПСВ, якщо б Криськів не отримав вилучення з «Динамо»... Це все, скажімо так, йшло проти нас. І тут кидати все на рахунок тренера – я з цим не погоджуюся.

– Тобто в клубу зараз є повна довіра до Маріно Пушича?
– Він і мав повну довіру. Те, що журналісти пишуть, ніби ми шукаємо, ніби змінюємо головного тренера, – це все чутки, які вже довго пишуть, але врешті-решт Маріно Пушич сьогодні тут, він – тренер «Шахтаря». Звісно, ми всі зробили аналіз у грудні, і найважливіше, що після цього аналізу ми стали сильнішими. І в дуже багатьох іграх Маріно Пушич та його тренерський штаб показували, що він має якості, аби бути тренером «Шахтаря».

– Це зимове трансферне вікно стало дуже активним для «Шахтаря». Багатьох уболівальників здивувало прощання з такими важливими гравцями, як Степаненко, Зубков та Сікан. Чому клуб пішов на ці кроки посеред сезону?
– Ну, це також було рішення наше разом із президентом. Степаненко – легенда клубу, хотів ще пограти у футбол, адже в останні пів року він не отримував стільки ігрової практики, як хотів би, і президент пішов йому назустріч, схвалив це з Містером, директором, зі мною, – і ми дали Стьопі статус вільного агента, щоб він пограв в іншому клубі, в іншому чемпіонаті, тому що він хоче грати у футбол – це всім зрозуміло. Це футболіст і людина, яка дала дуже багато «Шахтарю». Але, на жаль, ніхто з нас не вічний. Тому я кажу йому велике дякую за те, що він зробив для «Шахтаря». Що стосується Зубкова, то це футболіст, якому 29 років, він дуже багато зробив для «Шахтаря» саме під час війни, у цей тяжкий момент, він забивав багато важливих голів, допомагав, був лідером. І ось прийшла пропозиція, яка влаштовувала і нас, і його. Якщо відверто, то він сам хотів піти, говорив про це не раз, і якось усе так збіглося, що ми продали Зубкова. Щодо Сікана, то це футболіст, який ніколи не тиснув, щоб піти, але тут також надійшла пропозиція, що влаштувала нас та його. І я вважаю, що завжди в команді треба продавати та купувати, тобто привносити свіже повітря. Це дуже важливо. І коли ми продавали Зубкова, Кевіна Келсі й Сікана, то в нас уже був Кауан Еліас на олівці – і це була наша перша ціль на позицію нападника. І ми кинули все на цю угоду, президент дав добро. І якщо чесно, то я дуже задоволений, і всі дуже задоволені, що ми підписали футболіста такого рівня. По-перше, це найдорожчий нападник, якого ми купували за всю історію «Шахтаря». І я вірю, що його потенціал говорить про те, що він може стати найкращим бомбардиром та нападником нашого «Шахтаря». Тому він сьогодні знаходиться з нами.

– Окрім Кауана Еліаса до «Шахтаря» приєднався Дієго Арройо. Що означають ці трансфери? Чи можна сказати, що це довгостроковий проєкт, чи це вже трансфери під цей сезон?
– Якщо ви подивитеся на підбір гравців «Шахтаря» сьогодні, то я вважаю і впевнений, що такого підбору ніколи не було. На кожній позиції є два футболісти високого рівня. У нас за Матвієнком є молодий Фарина й Дієго, який щойно показав себе на Кубку Америки U20, де продемонстрував шалену гру й шалені якості. Якості, що сьогодні необхідні для центрального захисника: зріст 190 сантиметрів, швидкий, добре грає з м’ячем. Я впевнений, що цей трансфер принесе нам користь. Він молодий, треба працювати, потрібен час, як і всім. Але якщо пройтись по всіх позиціях, то в нас на кожній позиції по два футболісти дуже й дуже високого рівня. І це з урахуванням того, що ми ще не закінчили трансферну політику саме зараз, у лютому.

– Тобто ще до поновлення чемпіонату в «Шахтаря» плануються трансфери?
– Президент дав добро на ще один трансфер, який буде, як я вважаю, гучним, дорогим. Це трансфер, який нам потрібен – або зараз, або влітку. Ми працюємо активно, тут дуже велика робота. Якщо всі думають, що в нас були канікули, то я вважаю, що в мене, директора Палкіна та президента канікул не було. Тому що так багато дзвінків, так багато роботи, багато порівнянь, інформації, яку ми повинні отримати, щоб бути впевненими в цьому футболісті, що нам замало було 24 години. Директор Палкін, який завжди у офісі, увесь час на телефоні, займається цифрами, контрактами – це також дуже важлива робота. Я упевнений, уболівальники це поважатимуть та оцінюватимуть, що в такий важкий час ми продаємо і купуємо й робимо найсильніший «Шахтар». Це я повторюю не вперше, і президент навіть сам сказав, що ми недалеко від того, аби зробити найсильніший «Шахтар». І я впевнений, що нам залишилося трошки. Але й уболівальники повинні знати, що іноді потрібен час і терпіння. Іноді його бракує. Але в нас команда дуже молода. Пішли Степаненко – 35 років, Зубков – 29 років, Сікан – 24 роки, і ми стали ще молодшими. Тому потрібне терпіння, потрібна підтримка, треба нас критикувати, але треба і вболівати за нас. Тому що ми тільки хочемо зробити краще, а не гірше.

– Ще одне запитання про Кауана Еліаса. Коли наша медіаслужба презентувала цього гравця, то його позиціонували як геймчейнджера. Що ви можете сказати про це: чи здатний цей футболіст уже зараз змінити гру «Шахтаря»?
– Передусім я хочу подякувати нашій медіаслужбі, тому що дуже хороше слово знайшли для цього футболіста. Це молодий футболіст, який уже зіграв близько 50 матчів у професійному футболі, який виступав у «Флуміненсе» й виграв Кубок Лібертадорес минулого року, він є збірником Бразилії. Звісно, його потрібно буде чекати, адаптація все ж необхідна, але я впевнений, що наші бразильці, які вже тут, йому допоможуть швидко адаптуватися. Якщо ви подивитеся на адаптацію наших бразильців раніше, то навіть за найкращих умов, на «Донбас Арені» вона забирала мінімум два роки. А сьогодні ви бачите Кевіна чи Марлона Гомеса, які лише рік тут, але вони вже брали участь у матчах і дуже допомогли нам виграти минулий чемпіонат. І навіть у Лізі чемпіонів вони відзначилися зараз. Тобто немає в нас зараз стільки часу, аби чекати на адаптацію нових футболістів. Час однаково потрібний, але не стільки, як це було раніше. Тому терпіння, критика й любов до «Шахтаря» у наших уболівальників завжди мають бути.

– Також дуже активно розвивається наша юнацька команда, яка зіграє в плейоф Юнацької ліги УЄФА. Як оцінюєте вихід нашої молоді у цей раунд – це очікувано чи це удача?
– Що стосується «Шахтаря» U19, то це не випадковий результат: набрати 10 очок з 18 – це багато значить. Це говорить про те, що тренери провели хорошу роботу і що наша Академія рухається у правильному напрямі. Ви знаєте, що в нас уже Цуканов дебютував, який там грає, ми забрали Дрозда, Огаркова – це футболісти, які були із першою командою, пройшли збори. «Гоффенгайм» U19 – найсильніша команда Німеччини, чемпіони країни, тому буде важко. Огарков руку зламав і не гратиме. Але я з Бєліком бачився три дні тому в Туреччині і сказав, що треба грати в нашу гру, і якщо програти, то програти по-нашому. Але впевнений, що в нас є шанси. Звісно, це дуже важливо для українського футболу, для «Шахтаря», для нашої Академії, що ми граємо в Юнацькій лізі УЄФА.

– Які амбіції в «Шахтаря» U19?
– Не менші, аніж у першої команди – виграти чемпіонат, пройти в Юнацькій лізі УЄФА якомога далі. Вони зараз на першому місці в УПЛ з перевагою у 5 очок, і я впевнений, що Бєлік не віддасть перше місце нікому.

– Ви регулярно спілкуєтеся з президентом нашого клубу. Який взагалі в нього настрій після першої частини сезону і чи буває таке, що він вас критикує?
– Ну, що значить критикувати... Ми – одна сім’я. І коли я сказав, що ми разом програємо і разом перемагаємо – то це правда. Звісно, настрій і в президента, і в мене, і в усіх нас після останньої гри з «Поліссям»... Я просто не очікував, що ми четверту гру поспіль програємо «Поліссю», на останній хвилині, навіть гол не заб’ємо. Це якась містика, не наша команда, скажімо так. Це вже не вперше, не вдруге, не втретє, а це вже вчетверте. Це вже психологічне навантаження, і слава Богу, що більше з «Поліссям» не граємо в цьому сезоні. Тому що в мене був психологічний тиск дуже великий, з урахуванням того, що ми – команда набагато сильніша за «Полісся». Звісно, було неприємно, хотіли рік закінчити на хорошій ноті, красиво, тому що я знаю, як наш президент переживає за цей клуб, за цю команду. Телефонує щодня разів по 10: як команда, як новачки, як вони приїхали, як у вас? Таких президентів мало, які у важкій ситуації переживають за свій клуб, за свою країну. Де кожного дня літають ракети, щодня влучають в об’єкти, власником яких він є. Але він руки не опускає. І ми точно знаємо, що ми робимо. І президент точно знає, що робить. І, повірте, ми робимо все, щоб «Шахтар» був сильним та успішним. І, як я сказав, «Динамо» – фаворит цього чемпіонату, але ми ще поборемося. Ми руки не опустимо просто так.

– Уже 11 років президент клубу не відвідує матчі команди. Чи очікувати Ріната Леонідовича на трибунах найближчим часом?
– Так. Знаєте, мрії змінюються. Раніше була мрія грати на «Донбас Арені», і вона ще досі є. Але зараз мрія – щоб наш президент потрапив на стадіон і дивився на гру своєї улюбленої команди. І він, повірте мені, страждає – це нелегко. І бувають ігри, коли я не дивлюся «Шахтар», бо полетів десь там по роботі, дивлюся через айпад чи по телевізору і сам собі говорю: навіщо ти полетів? У мене більше стресу, коли я дивлюся гру по телевізору, ніж наживо. І я тільки тоді зрозумів, що означає бути президентом клубу, що означає так любити свою команду і свій клуб, коли не можеш подивитися на свою команду і своїх футболістів. Ви ж розумієте, що в нас прийшли футболісти й пішли з клубу, а президент їх навіть не побачив.

– Коли ми зможемо побачити його на трибунах?
– Після війни я обіцяю вболівальникам, що ми робитимемо все, щоб наш президент дивився на «Шахтар» наживо. Я не можу обіцяти, адже це все ж таки його рішення. Але це, я вважаю, мрія команди, мрія наших уболівальників – побачити людину, яка стільки зробила для українського футболу, для «Шахтаря», для України, побачити, як він дивиться наживо на свій клуб та свою команду.

– Також уся наша команда та вболівальники живуть мрією та надією повернутися додому, проте «Шахтар» уже 11 років грає дуже далеко від Донецька. Якщо не відбудеться цього повернення найближчим часом, чи плануєте будувати новий домашній стадіон для команди, але в іншому місті?
– У нас тільки один стадіон – це «Донбас Арена». Спочатку давайте дочекаємося кінця війни, а потім у нас усіх з’являться такі емоції... Просто, на жаль, я пройшов війну, коли був дитиною, і я ніколи не забуду останній день війни: коли оголосили, що є мир, то ви розумієте, що ви заново народилися. І в людей були такі емоції, які вони ховали десь глибоко всередині під час війни, що вони просто стали вільними, вони стали любити, поважати цей мир, це повітря, сьогоднішній день більше, ніж будь-коли. Люди цінуватимуть мир і маленькі речі після війни набагато більше, ніж до війни. Тому дочекаймося завершення війни, а потім нехай наші емоції розкажуть і покажуть, що треба далі робити. А до цього дня треба дякувати нашим захисникам і захисницям за те, що вони роблять для нашої України, для нашої держави – роблять усе для того, щоб у нас завтра був мир. Слава Україні!

– Героям слава! І наостанок: особисто ви яке запитання хотіли б почути під час нашої розмови?
– Ні, я просто хочу сказати нашим уболівальникам, що ми не менше страждаємо, ніж вони. І коли я говорив, то говорив від душі та від серця, я говорив дуже багато речей від імені клубу та від імені президента. І я не міг би так багато розповісти, якби ми не були на одному шляху всі разом – тренер, директор, президент, я, – я би таке інтерв’ю не давав. І ви б це відчули одразу, 100 відсотків. Я бажаю «Шахтарю» усього-усього найкращого і знаю, що на нас попереду чекають великі перемоги й великі результати разом із нашими вболівальниками.