Серцем обрав Шахтар

– Містере, вітаємо! Ще жодного разу ми з вами не записували велике інтерв’ю. Зараз ми знаходимося в Туреччині, де «Шахтар» проводить зимові тренувальні збори і готується до другої частини сезону. Які у вас емоції та думки перед цим другим відрізком? Чи відчуваєте схвильованість або стурбованість перед майбутніми викликами?
– Вітаю! Що ж, якщо говорити про це, то є доля емоцій та доля раціонального мислення. І логічно, що в уболівальників є емоції, коли вони переглядають ігри чи кінцеві результати, – це теж нормально. Але моя роль і завдання полягають у тому, щоб дивитися раціонально та ухвалювати хороші рішення. Тому, аналізуючи цю ситуацію, я розглядаю її більш як наступний виклик на другу частину сезону і таку собі амбіцію бути кращими, ніж у першій частині сезону. Розповідаючи вам про це, маю зазначити, що я роблю висновки з огляду на всю статистику, хоча й не фокусуюся сліпо тільки на ній, але також спираюся на те, що бачив та відчував під час матчів. Насправді ми могли отримати результат в усіх іграх, могли в них перемогти, але факт у тому, що ми втратили багато очок у цих поєдинках, у більшості з них – наприкінці матчу. І, звісно, це дуже болісно та не дуже добре з нашого боку, тож нам слід попрацювати над цим моментом. Але те, як ми грали, і те, що ми показували до цієї миті, – це дійсно було непогано для того, щоб перемогти. І тепер для мене дуже важливо все проаналізувати – логічно та без емоцій, раціонально, адже всі статистичні дані показують мені, показують нам, що насправді за очікуваною кількістю балів ми також повинні бути на вершині таблиці, але факт у тому, що нас там немає. Тому мені потрібно дивитися на це дуже критично та розглядати це як великий виклик на другу частину сезону – щоб покращити ситуацію, перемагати в багатьох поєдинках поспіль, намагатися знову наздогнати конкурентів. Адже це можливо, тому що попереду ще 14 матчів, за винятком кубкових зустрічей. Тож уся енергія, уся увага буде на цьому. Повторюся: я дуже позитивна людина, завжди був таким, і зараз також дуже позитивно оцінюю наш розвиток, те, як ми наразі працюємо в міжсезоння, готуючись не тільки до Ліги чемпіонів, а й до внутрішнього чемпіонату, і те, як старанно ми працюємо загалом. Це дуже добре, тому продовжуймо в такому ж дусі, і я сподіваюся, що ми цього досягнемо в другій частині сезону.

– Якщо говорити про футбольну філософію, то які саме принципи визначають вашу футбольну філософію та як ви використовуєте їх в ігровому процесі команди?
– Моя футбольна філософія насправді полягає в тому, щоб грати в атакувальний, домінуючий футбол, як ви могли бачити до цього моменту протягом року. Але це дуже вимоглива гра, вона багато чого потребує від футболістів, проте я також думаю, що це непогано для індивідуального розвитку гравців. Тож я намагаюся грати у футбол так, щоб забивати на один гол більше, ніж суперник. Тому ми завжди намагатимемося атакувати, домінувати, бути цікавими для глядачів. І коли ми говоримо про філософію, то це її загальний опис. Звісно, ця філософія також має дві окремі частини. Вона постійно розвивається, як і розвивається моє сприйняття, та вона тісно пов’язана з планом гри. Але це я, можливо, поясню пізніше.

– Ви зараз сказали про розвиток футбольної філософії, тож як змінилася ваша футбольна філософія протягом останнього десятиліття та які саме фактори вплинули на ці зміни?
– Як я вже казав, філософія – домінувати з атакувальним стилем гри, проте так діяти можна, на мою думку, тільки коли ти чудово граєш у захисті. Але це не означає, що ти захищаєшся низько перед своїми воротами, за винятком випадків, коли суперники діють настільки добре, що вони штовхають тебе в низький блок оборони. Для мене філософія атакувального стилю пов’язана з високим тиском, зі швидкістю реакції під час втрати м’яча на половині поля суперника. Це базова деталь атакувального стилю. Завжди кажу своїм гравцям: ви не можете демонструвати цікавий і атакувальний футбол, якщо погано захищаєтеся. Але, повторюся, є особливості захисту, і для мене важливо оборонятися якомога вище на полі й домінувати і в цьому. Звісно, завжди є, куди зростати, і це дуже важко, тому що робити це постійно нелегко. Проте, щоб бути цікавими та домінувати на м’ячі, потрібно гарно грати без м’яча.

– У 1991 році ви виграли Лігу чемпіонів разом із «Црвеною Звездою», також з вами працюють асистенти, які свого часу теж мали великий тріумф у багатьох європейських турнірах. Якщо аналізувати останні 20 років, то як, на вашу думку, розвивався і розвивається футбол з погляду тактики, фізики й підготовки?
– Як і все у світі, футбол щороку еволюціонує і розвивається. Неможливо порівнювати минуле й сьогодення. Певно, ви можете трохи передбачити майбутнє, який воно матиме вигляд, але є одна спільна річ, важлива річ – це філософія та характер команд. Переможний характер команди дуже сильно впливає на те, чи виграє вона трофеї. Надто якщо ми говоримо про найвищий рівень у Європі – Лігу чемпіонів, то різниця між певними командами дуже мала. Як я завжди кажу, якщо ти не перевершуєш суперника на 20 відсотків, долю гри завжди вирішуватимуть індивідуальні деталі, індивідуальні помилки, стандарти, переходи, але переважно – індивідуальні помилки. Тому різниця надмала, футбол розвивається дуже швидко, гра стає все більш швидкісною і тактичною, на мою думку. І з такою швидкістю гри необхідно дуже швидко думати, щоб ухвалювати правильні рішення. Футбол стає більш вимогливим для гравців з огляду на цю динамічність гри. Щоб досягти такого рівня і залишатися на ньому, щоб розвиватися на такому рівні, потрібно багато роботи, якості й характеру.

– А як ви збалансовуєте демократичне ухвалення рішень та певний рівень автократії, який є необхідним для дисципліни та єдності?
– Цікаве запитання. Гадаю, що в сучасному футболі завжди є певний баланс цих двох речей: ти автократичний чи демократичний? Чи більше є лідером, який просто каже «це все», – і ніхто нічого не може зробити? Я думаю, що найбільше гравці навчаються, коли я даю їм простір. І хоча я завжди даю простір для розвитку, але я вестиму тебе на цьому шляху розвитку. Тому це певний баланс. Скажу так: коли ми не на м’ячі – це автократичний підхід, тоді все має відбуватися так, як я хочу. І, звісно, це завжди індивідуальні рішення футболіста під час гри, для чого я також даю свободу, проте є структура, має бути дисципліна, треба грати щільно. Звісно, якщо ти перебуваєш вище на полі, щільність буде меншою, ніж внизу, але все починається з дисципліни. Коли ми не володіємо м’ячем, я завжди вимагаю стовідсоткової дисципліни в усьому. Коли ми володіємо м’ячем і намагаємося атакувати, є більше демократії, але до певного моменту. Тож моє завдання – вивести команду на певний рівень, випустити гравців, які можуть принести нам користь на певних позиціях, і останнє – у фінальній третині, хоча всі ми, тренери, хочемо впливати на цей аспект, але я усвідомив, що тут усе вирішує індивідуальність, персональні якості гравця: чи може він ухвалювати рішення, чи домінує він у ситуаціях один в один. Проте моє завдання – вивести на цей рівень за допомогою гарного футболу, в основі якого лежить супротив, з побудовою атаки з глибини, адже для мене це починається з воротаря. І в останній частині є демократія, більше свободи – насправді повна свобода. Усе, що я хочу тут бачити, це інтенсивний рух та індивідуальні дії, тому кожен має свободу діяти і розкривати свої таланти. На це я не маю великого впливу, тому що мова йде про індивідуальність гравця.

– Аналізуючи минулі матчі, як часто ви робите певні тактичні корективи і бачите, що вони в тому чи іншому поєдинку могли б привести до кращого результату? І чи можете навести деякі приклади таких ситуацій?
– Аналізуючи гру, я завжди дуже швидко її переглядаю після завершення і, звісно, намагаюся дивитися без емоцій, тому що, як я вже казав, дуже важливо бути раціональним, щоб добре проаналізувати й побачити, що дійсно відбулося у тій чи іншій ситуації. Для мене ситуація завжди починається з чогось і чимось закінчується. Більшість людей бачать її кінець, і гравців, які задіяні в такому епізоді, звинувачують у помилках. Але я розглядаю це в цілому: із чого почалася ситуація, чи могли ми захиститися або діяти краще й активізуватися на останньому етапі. Це важлива деталь, яку я розглядаю. Як я вже говорив, ми втратили бали на дуже пізніх відрізках матчів – і це дуже боляче, тому що більше немає часу, щоб відігратися. І ми втратили наші шанси, щоб, можливо, раніше закінчити гру або отримати кращий результат. На мій погляд, команда, яка хоче та має багато перемагати, повинна грати у свій найкращий футбол протягом останніх 15 хвилин першого тайму та останніх 15 хвилин другого тайму – переважно тоді вирішується доля матчів. І коли я аналізую ці відрізки, то бачу, що ми не були найкращими. Ми багато забивали – це добре, але ми також пропустили голи, які, я б сказав, були абсолютно зайвими. Навіть коли в нас було багато гравців біля м’яча, нам бракувало різкості в останніх єдиноборствах, ми просто не вибігали раніше, щоб бути вчасно на певній позиції, та не відчували небезпеку. Команда й окремий гравець мусять відчувати небезпеку в певних частинах гри і те, чого гра потребує в цей момент. Тому це велика й дуже важлива ціль. Звісно, ми намагатимемося бути кращими в другій половині сезону. І я можу навести декілька прикладів. Після європейського матчу ми грали з «Рухом» удома та досить гідно себе проявляли, ведучи в рахунку 1:0, можливо, мали шанси забити другий гол, але якщо ти не забиваєш другий м’яч, то не створюєш відрив і ментально не заважаєш супернику відіграватися. Таким чином ми утримували опонента в грі. Якщо він у грі, різниця в один гол у футболі не грає великої ролі, тому що сьогодні всі можуть забивати чи створювати нагоди. Тож, хоча в нас і було достатньо футболістів тоді, ми пропустили гол на останніх секундах і втратили два очки. Тому, можливо, це один із прикладів. Чи коли ми грали з київським «Динамо», діяли фантастично, вели з рахунком 1:0, втратили кілька шансів зробити 2:0 чи 3:0 – і раптом отримали червону картку. Усі ці елементи дуже впливають на кінцевий результат. А кінцевий результат завжди викликає емоції в людей, і це логічно, це нормально, я це розумію. Але як тренер я маю думати і думаю інакше після матчів та аналізую їх так: скільки разів ми створювали гарні ситуації, щоб завершити гру, скільки разів це робив суперник – це співвідношення має бути на нашу користь. Ми мусимо вирішувати долю матчу раніше й показувати наш найкращий футбол протягом останніх 15 хвилин другого тайму. Добре, можливо, це відбулося тільки двічі, ми – команда, не схильна отримувати багато червоних карток, нам трішки не пощастило, та однаково слід зберігати позитивний результат до кінця. І це, безумовно, є тим, на що я звертаю увагу, розглядаючи першу половину сезону, і тим, що ми повинні вдосконалити. І я б назвав це «рішучістю», абсолютним бажанням не пропускати. І це стосується не тільки одного гравця чи лінії, а всієї команди. Ось такі приклади. Насправді всі приклади того, як ми втратили очки, є майже однаковими.

– Хотіли б іще трохи поспілкуватися саме про ваш тренерський підхід. Чи є для вас якась історична команда або особливий стиль гри, які свого часу надихнули вас та суттєво вплинули саме на ваш тренерський підхід?
– Я по-справжньому слідкую за футболом уже від 1982 року, від чемпіонату світу. І як гравець я дивився багато матчів інших команд, мені завжди був цікавий розвиток футболу. Мій колега одного разу, можливо, дуже влучно, сказав: «Ти завжди був більше тренером, ніж гравцем». Це тому, що я завжди дуже цікавився грою. І якщо говорити про натхнення та команди і визначати певний момент чи роки, то можу виділити Йогана Кройфа з «Барселони» та Арріго Саккі з «Мілана». Також, безумовно, можу підкреслити «тотальний футбол» у Нідерландах, у який грав Луї ван Гал, і останнім часом, звісно, Пепа Гвардіолу – вважаю, що він доклав дуже багато зусиль для розвитку футболу до наступного рівня. Я згадав кількох тренерів, які повпливали на гру, але такий великий переможець, як Моурінью, також має великий вплив завдяки його стилю гри. На мене багато хто вплинув, і мене завжди цікавила ця тема. Також слід згадати Юргена Клоппа з «Ліверпулем», Арсена Венгера з «Арсеналом» – це команди й менеджери, за якими дуже цікаво спостерігати і бачити, як вони розвивають гру до наступного рівня. Але я хотів би завершити Йоганом Кройфом: для мене він – номер один усіх часів, бо його влив на гру в той період був на іншому рівні.

– Якщо говорити про «Шахтар», то за останні 20 років команда використовувала переважно дві ігрові схеми: це 4–2–3–1, а також 4–1–4–1. І зараз команда грає саме за схемою 4–1–4–1. Чому саме їй ви надаєте перевагу?
– Для мене схеми, які ви згадали, є такими собі «телефонними номерами», вони мені ні про що не говорять. Я бачу футбол як гру простору й часу – і це важлива деталь. Ті, хто опанує простір і час, завжди матимуть перевагу над іншою командою чи більший шанс на перемогу. Тому я зосереджуюсь не тільки на схемах, бо можна грати в атакувальний футбол і домінувати з будь-якою схемою. Я завжди говорю про ці два елементи. Мені подобається грати з чотирма гравцями позаду, але це не означає, що їх завжди четверо, іноді їх троє чи двоє, а може й тільки один, це залежить від розвитку подій у матчі. На мою думку, футбол – це гнучка гра: трапляється все, схеми постійно змінюються, слід постійно займати вільний простір, і гра має певну динаміку. Я вважаю, що з динамікою ти стаєш менш передбачуваним для суперника, і я намагаюся це втілити у своїй команді. Це все, що я можу сказати про схеми, я не люблю про них згадувати. Так, у мене є стандартна схема, тому що тоді мені підходить розташування гравців на полі. Якщо називати це таким собі «телефонним номером», то це 4–3–3…

– Або 4–1–4–1.
– Ні, 4–3–3, але мова зовсім не про це. Це просто «телефонний номер», він нічого мені не говорить. Я люблю постійно змінювати схему, це залежить від ситуації, тому що в тебе може бути бачення твоєї схеми, але має значення те, що суперник робить у відповідний момент і як ти до цього адаптуєшся, передбачаєш їхні рухи, де повинні бути лінії, як вводиш найкращих гравців та футболістів, які можуть завершити гру, на правильних для цього позиціях. Це те, про що я багато думаю, а не про цифри.

– Чи вірите ви в те, що кожен склад має природну тривалість життя? Наприклад, чотири- чи пʼятирічний цикл? І яким є ваше ставлення до певної перебудови й оновлення складу?
– Можливо, у минулому частіше зустрічалося, що команда тримається разом довгий час, але динаміка футболу сьогодні дуже змінилася. Я думаю про це так: насправді, коли ви на висоті та процвітаєте, треба постійно оновлюватися, тому що, коли ви на висоті, вас може все влаштовувати, а мене ніколи все не влаштовує, і я про це говорю дуже чесно. Тоді вам треба безперервно вдосконалюватися, а це можливо не тільки через роботу і розвиток на полі, у що я дуже вірю, але й шляхом посилення вашої команди трансферами для зміни командної динаміки та іншого. Тому я думаю, що це дуже необхідно для кожної сучасної команди, не тільки для нас. Якщо ви подивитеся, як швидко змінюються колективи і як швидко потрібно діяти клубам, гадаю, ми теж беремо участь у цій грі. Тож слід завжди ставати кращими навіть на один відсоток – не тільки на полі, але й з погляду стратегії, зміни командної динаміки та інших аспектів, слід постійно підсилювати команду. Це не означає зміну десяти гравців, але ти маєш підсилювати свою команду безперервно. На мою думку, тільки так можна залишатися на певному рівні й змагатися на певному рівні.

– Якщо говорити про турнірне становище в УПЛ, то наразі «Шахтар» відстає від «Динамо» на 10 очок, від «Олександрії» – на 5 очок, але також має ще гру в запасі. Як ці фактори впливають на команду? Додають значного тиску або, можливо, навпаки, – мотивують?
– Це факт, ми не можемо це заперечувати, але я пояснив раніше, як так стається. Це більше виклик та мотивація, аніж тиск. Загалом я не вірю в тиск. Поясню: я вважаю, що солдат на війні має тиск, щоб вижити, мати з трьома дітьми без достатньої кількості грошей, щоб їх прокормити, має екзистенційний тиск. У таких випадках можна говорити про тиск. Я переконаний, що у футболі, і в спорті в цілому, такого немає. Я вірю в амбіції та ставлення, а це інші речі. І крім амбіцій я ще вірю у виклики. А це, безумовно, виклик для нас, щодо цього немає жодних сумнівів, проте ми прийняли цей виклик з амбіцією знову наздогнати суперників, бути конкурентоспроможними та спробувати перемогти в чемпіонаті. Я дуже рішуче налаштований і мотивований, як і решта команди, діяти так, як я вам зараз розповів.

– Ви сказали про амбіції. «Шахтар» – це та команда, яка завжди ставила і ставить собі найвищі цілі, найбільші амбіції, і трофеї залишаються головною метою. Зрівнятися за титулами з «Динамо» в межах чемпіонату України – для «Шахтаря» це може стати, певною мірою, історичною миттю. Як утримати команду зосередженою на цій меті, незважаючи на конкуренцію?
– Такий великий клуб, як «Шахтар», завжди має амбіції, і ці амбіції повинні бути присутні постійно: амбіції змагатися за перше місце, за трофей. Але амбіцією не має бути тільки трофей, амбіцією є також розвиток стилю гри, забезпечення прогресу футболістів і досягнення ними наступного рівня. І останнє. Одного разу дехто попросив мене про одну річ, і я сприймаю її як своє завдання: залишаючи клуб, забезпечити, щоб команда та окремі гравці були в набагато кращому стані, ніж коли я почав роботу. І це моя амбіція. Якщо це поєднується із здобуванням трофеїв, що також є моєю амбіцією, – ще краще. Але перша амбіція – розвиватися, бути впізнаваними, мати свій стиль, підтримувати та ще більше розвивати його. Амбіція також полягає в тому, щоб давати молодим гравцям можливості долучитися до першої команди. Тому, якщо ми говоримо про амбіції, вони набагато більші й ширші, аніж просто трофей. Трофей – це фінальна частина амбіції, задля якої ми граємо, і, звісно, ми намагаємося його виграти. Але амбіція набагато більша, ніж лише трофей.

– Зараз хочеться трохи поринути в статистичні дані. Із 41 голом, забитим у 16 матчах (у середньому це 2,56 гола за гру) команда поліпшила цей результат порівняно з 2023–2024 роками, коли ви прийшли до клубу. Тоді показник був у середньому 2,10 гола за матч. Які конкретні зміни в тактиці чи, можливо, особливі внески посприяли цьому покращенню?
– Це завжди цікава деталь. Ви згадали певні аспекти, над якими ми багато працювали, і це є наш стиль гри: ми постійно намагаємося забивати на один гол більше, ніж суперник, повсякчас стараємося атакувати й перемагати. Водночас ми діємо з великим простором позаду, тож це дуже вимогливий стиль гри, але, як я зазначав, він дуже важливий та корисний для розвитку футболістів і збільшення їх цінності в майбутньому. Ми забиваємо багато голів, це добре, гадаю, можемо забивати ще більше в певні моменти гри, коли має вирішуватися доля поєдинку, ми повинні бути більш рішучими, щоб завершувати матч, забивши гол. І інша сторона в тому, що ми також пропускаємо м’ячі, не дуже багато, здається, 0,9 за гру, що є непоганим середнім показником. Вважаю, що ми маємо ще покращити його, набагато. І, як я говорив, найкращою частиною гри мають бути останні 15 хвилин першого тайму та другого тайму. Вдосконалення цього аспекту є моєю амбіцією та амбіцією команди. І це також пов’язано не тільки з організацією гри, бо маю сказати, що вона була непоганою, а й з індивідуальною рішучістю не пропускати. Також це пов’язано з майстерністю в дуелях, де ми маємо вигравати. Дивіться, футбол іноді є дуже простою грою, ми можемо ускладнювати її як хочемо, але я розглядаю її дуже буквально: команди, які більше перемагають у дуелях, мають більший шанс перемогти в матчі, тож нам потрібно більше перемагати в дуелях. Це дуже просто.

– Попри те, що команда є більш атакувальною, у 2024 році найкращим гравцем «Шахтаря» вболівальники обрали саме воротаря Дмитра Різника. Безумовно, на їхній вибір могли вплинути різні емоційні моменти, повʼязані з виступами в Лізі чемпіонів чи УПЛ. А на вашу думку, хто є найкращим гравцем команди у 2024 році? І чому саме він?
– По-перше, я радий за Різника, бо він чудовий хлопець і професіонал. І його стиль гри, особливо в побудові атаки, відповідає моєму баченню футболу – я дуже задоволений ним і тим, що він отримав цей приз. Водночас вражає, що він став найкращим гравцем року в найбільш атакувальній команді чемпіонату. Але це нормально – люди мають право на власну думку, і емоції завжди грають роль. Я це поважаю, але особливо я радий за самого футболіста. Якщо мені треба обрати когось, я не є тренером, який швидко робить вибір чи фокусується на індивідуальних відзнаках. Як я завжди кажу гравцям, якщо хтось виграє індивідуальний приз, то це завдяки вашим партнерам, тому що саме команда робить окремого футболіста кращим, а не навпаки, це інший підхід, геть інший. Багато гравців команди провели гарний сезон, тому що ми оформили дубль, зіграли чудові матчі в Лізі чемпіонів. Але якщо мені треба обирати, то маю сказати, що тим, хто мав найбільший вплив на гру й аспект атаки, був Судаков, який забив багато голів та зробив чимало гольових передач, а також показав цю якість у Лізі чемпіонів. Проте, як я зазначав, ідеться не тільки про нього: у командному спорті немає слова «я» або індивідуальних нагород. Що ж, тепер вони є, але це командний приз. Коли гравець отримує його, насправді це завдяки зусиллям команди. Тож, на мою думку, він теж на нього заслуговував, хоча, повторюся, я дуже радий за Різника. І я сподіваюся, що вони всі будуть разом один одного постійно підштовхувати, щоб хтось інший теж робив більший внесок у команду та був обраний уболівальниками як найкращий гравець року. Це цікава деталь, але з точки зору індивідуальності, а це командний спорт – кожен футболіст має робити внесок у команду та її успіхи.

– Якщо аналізувати першу частину сезону, то в кількох матчах «Шахтар» пропускав голи на останніх хвилинах, і це призводило до втрати важливих очок в УПЛ та Лізі чемпіонів. Якими, на вашу думку, є основні причини того, що команда пропускає на заключних хвилинах гри, і як можна розв’язати цю проблему?
– Може бути будь-яка причина, але, як я говорив, я завжди логічно та клінічно аналізую ситуацію. Команда в гарній формі, усі цифри нам говорять про це, ми також дуже дисципліновані, і те, що ми пропустили голи на останніх хвилинах – а здається, ми пропустили два м’ячі: один у Лізі чемпіонів і один у внутрішньому чемпіонаті, – граючи в меншості, це зовсім інше, ніж пропустити, коли ви граєте 11 проти 11. Тож є різниця, бо грати без одного футболіста завжди важче на високому рівні. Я вже підкреслював, що це така собі рішучість, що треба в певний момент відчувати небезпеку й знати, що слід робити. Мені казали, що нам у цьому дуже не щастить, можна так говорити, але я в це не вірю. Я не вірю у везіння чи невезіння, я вірю тільки в старанну працю, індивідуальний внесок гравця в команду та командні зусилля зробити все для досягнення результату. Це в твоїх руках. Звісно, є обставини, які можуть впливати на це, але я не ховаюся за везінням чи невезінням, ні. Ми мусимо діяти краще, викладатися на повну протягом останніх 15 хвилин першого тайму та на останніх 15 хвилин другого тайму. Це все. І для цього ми повинні це зрозуміти і працювати якомога більше, щоб не опинятися в несприятливих ситуаціях.

– Який матч протягом першої частини сезону ви вважаєте ідеальним у сенсі виконання вашого плану, ваших настанов, але також і гри команди?
– Маю сказати, що їх було багато, дійсно багато. Можу згадати одну чи дві гри в Лізі чемпіонів, якщо говорити про найвищий рівень: звісно, це матч з «Янг Бойз», де ми домінували. Теж маю відзначити поєдинок у Лізі чемпіонів, де ми програли, – це виїзний матч з «Арсеналом», в якому ми продемонстрували дуже серйозний рівень, особливо в другому таймі. Проте ідеальної гри не існує. Я намагався знайти її, зіграти її, але її немає. Тож що більше ти до неї наближаєшся, то, безумовно, краще, але я б назвав ці два матчі цього сезону, які ми зіграли на найвищому рівні. Маю також згадати гру із ПСВ, коли ми діяли 11 проти 11. Можливо, ми були єдиним клубом, який перемагав ПСВ на той момент на їхньому полі, коли ми грали 11 проти 11 та вели 2:0, – це була чудова гра для нас. Як ми всі знаємо, на жаль, ми програли на останніх секундах, коли отримали червону картку. Проте, як казали мої колеги, ми показали серйозний рівень, граючи 11 проти 11.

– Ми ще обовʼязково з вами поговоримо і про Лігу чемпіонів, і про матч з ПСВ, але хотіли б вас запитати про нашу молодь. Уболівальники завжди з нетерпінням чекають на зростання молодих талантів з Академії. Якщо дивитись та аналізувати матчі нашої молоді, зокрема «Шахтаря» U19, то ця команда досить добре виступає в Юнацькій лізі УЄФА, зараз кілька гравців, ті ж Дрозд і Цуканов, тренуються з першою командою на зимових зборах, тож чи бачите ви когось з юнаків у майбутньому як основних футболістів першої команди «Шахтаря» та як оцінюєте їхній прогрес загалом?
– Насамперед маю зазначити, що ми, здається, на другому місці серед команд Ліги чемпіонів за кількістю гравців з власної Академії, тож уже маємо дуже багато молодих футболістів, які грають у Лізі чемпіонів. Щодо молоді, я хотів би підкреслити дві речі. По-перше, вік для мене не грає великої ролі. Я завжди кажу: якщо ти добре граєш, ти вже достатньо дорослий. Це означає, що мені подобається, коли в команді є молоді футболісти, і мені подобається давати їм шанси для їхнього розвитку. Водночас для кожного клубу важливо мати свою академію. Нам теж дуже важливо мати гарну Академію, щоб готувати, розвивати й направляти гравців до першої команди. Другий момент, який має значення, це те, що результати молодіжних команд і молодіжних академій загалом не є найважливішою частиною. Найважливіша частина – це розвиток футболістів та їх перехід до першої команди. У цьому мета, для цього існує Академія. Тож ви іноді можете вигравати в матчах, програвати в матчах – це все частина гри, частина розвитку молоді, але йдеться про індивідуальний розвиток, тому що ви не приносите титули до першої команди, ви надаєте окремих гравців. І це дуже важлива початкова точка мислення, коли ти починаєш працювати з молодими футболістами, коли ти хочеш і повинен їх розвивати. Як я вже казав, мені дуже подобаються молоді гравці, більшість з них брали участь у наших тренуваннях на літніх зборах і зараз на зимових зборах. Але розвиток молодого футболіста й те, чи потрапить він до першої команди, залежить не тільки від його основних якостей. Звісно, має бути певний рівень, щоб взагалі конкурувати, але іноді треба також мати вдачу з погляду того, хто перед тобою грає, які футболісти вже займають твою позицію. Може, ти одразу займеш цю позицію, а може, треба буде йти іншим шляхом, спочатку потренуватися з першою командою, відчути рівень та інтенсивність тренувань, опір під час тренувань, потім вийти на поле, пограти в дорослий футбол, отримати ще більший досвід, набрати більше фізичних кондицій – і тоді повернутися. Тож є різні шляхи потрапляння до першої команди, не всі одразу готові до цього, але це зовсім не проблема. Терпіння є дуже важливим аспектом. Як молодий гравець ти маєш бути терплячим та дуже багато працювати кожного дня – не тільки на полі, а й поза ним. Дуже важливо те, як ти дбаєш про своє тіло, скільки зусиль ти дійсно вкладаєш під час індивідуальних та командних тренувань. Тому необхідно багато працювати, щоб досягти цього рівня та залишатися на ньому.

– Що ви загалом можете сказати про рівень УПЛ під час цього сезону? І які, на вашу думку, слід зробити зміни, щоб чемпіонат України й надалі продовжував розвиватися?
– Загалом я вважаю, що кожна ліга, чемпіонат України теж, є дуже вимогливою. Простих ліг не буває. Кожна має свої правила та енергію, вона дуже вимоглива: є багато фізичних аспектів, але й багато команд, які дуже добре захищаються та гарно діють у перехідній фазі. Тому суперники повинні докласти чимало зусиль, щоб перемогти, це зовсім нелегко, виходячи з мого досвіду. У цілому я вважаю, що продуктивний ігровий час у лізі має збільшуватися, бо, на мою думку, його достатньо мало, і гадаю, що інтенсивність ліги теж має зростати. Зараз я говорю про технічні аспекти гри, але й ця інфраструктура має бути на більш високому рівні, хоча, на жаль, обставини є такими, якими вони є, тож жодному клубу зараз не є легко. Тому, коли я говорю про обставини та інфраструктуру, я зокрема маю на увазі якість поля. Якщо ти хочеш демонструвати гарний футбол, для цього також потрібні якісні газони. І я вважаю, що це дуже добре для розвитку українського футболу загалом і розвитку молодих гравців. Тому є багато аспектів, які я зараз назвав і можу назвати ще, але водночас розумію, наскільки це важко через ситуацію в країні. Є великий потенціал, це велика країна, країна, яка любить футбол, і, на мою думку, ліга має багато талантів, які можуть досягати наступного рівня та потім робити внесок у національну збірну, що корисно і для країни. Тож я думаю, що ми всі маємо об’єднати наші думки та енергію в ці важкі часи, щоб вивести чемпіонат на вищий рівень. І ми, «Шахтар», намагаємося це робити так, як я пояснив: роблячи внесок у загальний розвиток українського футболу. І я вважаю, що це буде корисним та насправді необхідним для подальшого розвитку футболу. Факт у тому, що українські клуби мають досить низький коефіцієнт УЄФА, на жаль, тому наше турнірне становище у Європі не таке гарне. Ми, як одна з команд, що бере участь у європейських змаганнях, намагаємося отримати якомога більше балів, що також добре для українського футболу, тому що додається більше місць для участі у європейських матчах для інших команд, а це водночас дуже корисно й важливо для розвитку футболу в цілому. По-друге, ми граємо у футбол для вболівальників. Для мене футбол без уболівальників, звісно, усе ще є футболом, це все ще гра, але бракує цієї фінальної емоції, цих емоцій стадіону та підтримки вболівальників, чого потребує кожен спортсмен, щоб викладатися на повну та максимально використати свої можливості. Я б хотів бачити набагато більше вболівальників на стадіонах. Не знаю, як гарантувати безпеку, щоб дозволити більшу кількість глядачів, вважаю, про це мають думати інші люди, але вірю, що це дуже важливо для загального розвитку футболу в Україні. Тому що, скажу ще раз, футбол без уболівальників відчувається зовсім інакше.

– Поговорімо ще трохи про Лігу чемпіонів. Матч із ПСВ став одним з найдраматичніших під час цієї кампанії. Які ключові уроки змогли винести з нього особисто ви та команда?
– Звісно, якщо аналізувати, як ми програли той матч, то, як я вже говорив, ми грали чудово, допоки не отримали червону картку. Це пряма відповідь на другу частину вашого запитання. Нам слід відчувати, чого потребує гра у відповідний момент. Гра розвивалася в такому напрямку, що ми, напевно, переможемо з трьома чи чотирма голами. Тож окремі гравці повинні відчувати, що треба залишатися у повному складі на полі, адже це виїзний матч на дуже-дуже гучному стадіоні з дуже великою підтримкою суперника від його вболівальників, і треба також брати енергію зі стадіону – і ми це робили майже ідеально до того, як отримали червону картку. Коли ти отримуєш червону картку, противник з таким досвідом та індивідуальними якостями відчуває, що гру можна змінити, і вболівальники на стадіоні відчувають це, починають підтримувати й підштовхувати свою команду ще більше. До цього моменту вони насправді були тихі: я зіграв багато матчів на цьому стадіоні й ніколи не чув, щоб вони були такі тихі, як під час тієї гри. Це великий комплімент для нас. Водночас ми маємо винести урок, що в матчах із суперником такого неймовірного рівня, а вони не програли жодної гри на власному стадіоні, ми були дуже близькі до того, щоб перемогти, – треба знати, де і як ти фолиш, та зберігати 11 гравців на полі до кінця. Цей момент змінив хід гри. І якщо говорити про останню частину матчу, ми дуже старанно працювали, спробували зробити все, але один момент може бути вирішальним – це був штрафний удар з флангу, коли суперник забив перший гол, тоді вони відчули, що можуть відігратися. Я також можу поділитися, що деякі їхні футболісти сказали мені, що в них не було шансів у цій грі, – це те, що суперник відчував на полі. Це комплімент. З іншого боку, це також частина нашого розвитку, тому що в нас багато молодих виконавців, дехто на такому рівні грав уперше, тож я не можу їх звинувачувати, але це був дуже важкий урок для нас. Насправді ми платимо за розвиток молодих футболістів такими матчами. Справлятися з обставинами – не тільки з тим, що відбувається на полі, але й з реакцією вболівальників та цим так званим тиском, я вже говорив вам, що не люблю це слово, – це великий урок для наших молодих гравців.

– У 2024 році відбулися певні нововведення в Лізі чемпіонів. Що ви можете сказати про новий формат турніру та як ці нововведення впливають на підготовку до змагань?
– Як і все нове, наразі це цікаво, тому що ніхто не знає, що станеться та яка буде динаміка змагання. Насправді можна розглядати його як короткий турнір з вісьмома матчами з різними суперниками. І маю зазначити, що нам випали дуже важкі суперники, водночас це мені дуже подобається, тому що ми любимо змагатися з найкращими командами, щоб бачити, на якому ми є рівні і що нам слід удосконалити, а також показати гарні матчі нашим уболівальникам. Гадаю, нам це більшою мірою вдалося. Цей формат складніший за попередній, тому що ми граємо один матч із кожним суперником. Як ви знаєте, ми проводимо всі наші матчі на виїзді, тому для нас як для команди це великий недолік, включно з усім часом, який ми проводимо в дорозі, що у Європі є зовсім незвичним – жодна з команд, які беруть участь у Лізі чемпіонів, не має такого графіка переїздів, як у нас. Шкода, та це факт. Проте ми дуже добре з цим справляємося – і ми це показали. І це багато що говорить про ментальність моїх гравців та інших працівників клубу, які все організовують, тож я б хотів зробити комплімент і їм також, бо вони виконують гігантську роботу. Формат важкий, важчий за попередній, адже кожна гра – фінальна. Так, ти набираєш бали, але ще не знаєш, скільки очок тобі треба, щоб пройти до наступного раунду, – це робить турнір цікавим, але й дуже складним.

– Уже дуже скоро «Шахтар» зустрінеться з «Брестом» та «Боруссією» (Дортмунд). У турнірній таблиці «Брест» наразі посідає 7-ме місце, а «Боруссія» – 9-те. Які маєте очікування від цих двох протистоянь та як готуватимете команду, аби здобути важливі очки для виходу до наступного раунду?
– Положення в турнірній таблиці багато говорить про клуби. Обидва колективи мають велику кількість балів, це дуже хороші команди, вони мають зовсім різні стилі гри, але вони чудові. Насправді нам дуже легко в цьому плані – треба перемогти у двох матчах, щоб отримати шанс пройти далі. Це, безумовно, буде геть не просто, ми теж це розуміємо. Звісно, ми гратимемо так, щоб перемогти, бо неважливо, чи граємо ми з мюнхенською «Баварією», як останнього разу, чи з «Арсеналом» – намагатимемося перемогти. Але те, як ми діємо, теж має велике значення: проявити себе, показати нашу філософію та гарну гру, бути конкурентоспроможними. Намагатимемося отримати результат, хоча обидва суперники дуже серйозні, як я вже говорив, та це приємний виклик. Я і моя команда з нетерпінням чекаємо на ці матчі.

– З’являлася інформація про цікавість до вашої персони з боку Арне Слота й «Ліверпуля», а також інших футбольних клубів. Як можете це прокоментувати?
– Кілька клубів виявили зацікавленість, і мені приємно про це чути, але я не така людина, яка просто так усе змінить. Наразі я відданий клубу «Шахтар». Мені було б дуже легко піти після того, як ми виграли дубль, я знав, що другий рік буде складним та вимогливішим за перший, але я серцем обрав цей клуб, бо я дуже відданий цьому проєкту і тоді відчув, що не можу залишити клуб у такий момент. Цей проєкт дуже цікавий, іноді дуже складний, дуже вимогливий, але й дуже гарний водночас, а мені подобаються такі виклики. Вважаю, є над чим працювати, і я хочу робити подальші кроки з клубом для розвитку гравців до вищого рівня і досягнення нових успіхів, тому я остаточно вирішив залишитися. Повторюся, мені як тренеру приємно про це чути, але я не така людина, що піде просто так.

– Ви приєдналися до «Шахтаря» під час повномасштабного вторгнення і наживо стикнулися із війною в Україні. Яким є ваш власний досвід за цей час і що можете сказати на підтримку всім українцям?
– Звісно, я знав про ситуацію до того, як прийшов до клубу, але перебуваючи тут і проживаючи це, я по-справжньому відчув, що вона означає. Насправді те, що відбувається в країні, дуже сумно і жахливо. Я можу тільки сказати, що я, на жаль, також з цим стикнувся як маленький хлопчик у колишній Югославії, коли розпочалася та війна. Зберігайте надію, боріться до останнього, будьте сильними, будьте сміливими та любіть свою країну всім серцем. Майте надію, що скоро все скінчиться і що ми зможемо жити всі разом у нормальних умовах, що діти зможуть зростати в нормальних умовах, що Україна буде однією з найкрасивіших країн у Європі. Я справді відчув цю красу і дух людей в Україні, і я дуже за це вдячний.