Цей сезон буде складнішим

– Містере, дякуємо, що знайшли час поспілкуватися з нами. Поговорімо про минулий сезон і майбутнє команди. Сезон-2025/26 став для вас першим на посаді головного тренера «Шахтаря» і був сповнений пам’ятних моментів та важливих досягнень. Як ви вважаєте, у чому був головний секрет успіху команди?
– Думаю, найважливішим було те, що наші слова не розходилися з ділом. Ми мали гасло «Одна команда – одна родина», і минулого сезону справді жили за цим принципом. Незалежно від того, виходили футболісти на поле чи ні, усі діяли як справжня команда, і ми залишалися вірними своїй тактиці й системі. Дуже добре тренувалися протягом усього сезону. Можу лише сказати, що хлопці зробили все можливе, і я їм за це вдячний. Це був чудовий сезон. Найголовніше, що ми грали у футбол правильно й красиво, і це дало нам надію на майбутнє. Попереду на нас чекає ще складніший процес, але щодо минулого сезону я можу сказати лише: дякую, і я вдячний своїм гравцям.
 
– Рік тому ви вперше зустрілися з командою тут, у Словенії, де ми знову перебуваємо сьогодні. Як за цей час змінилися ви як тренер і як людина? Що можете сказати про прогрес футболістів під вашим керівництвом?
– Як головний тренер, гадаю, тепер я краще знаю, чого вимагати від гравців і як це робити. Вірю, що зараз ми краще розуміємо один одного. Іноді немає потреби в тривалих промовах чи розмовах – достатньо навіть одного погляду, щоб донести те, що ми хочемо сказати. Між нами є емоційний зв’язок. Для мене вони насамперед брати, а вже потім гравці. Нас пов’язують дуже міцна дружба й взаєморозуміння, але, звісно, найперше вони завжди мають бути відданими команді та нашій системі. І якщо говорити відверто, то є речі, яких я ніколи не пробачу в команді: помилок, що стосуються командного духу та системи. У житті й у стосунках з людьми я завжди готовий допомогти їм стати кращими, якщо вони припускаються помилок. Тож як головний тренер, вважаю, змінився саме в цьому. Я також зрозумів, що в нашій системі є речі, які ми можемо вдосконалити й робити іще кращими. Як людина, не думаю, що сильно змінився. Я все ще той, хто керується власними емоціями. Але якщо подивитися ширше за межі команди, то Україна нагадала мені, що в житті є справді важливим. Цього року я багато чого навчився у вас, у ваших родин і в українських дітей. І можу сказати, що тепер я став менш радикальним і більш спокійним.
 
– Ви щойно згадали український народ. За минулий рік ви побачили багато військових, родин та українських дітей. Що найбільше вразило вас в Україні та її людях?
– Є одна річ, яку я завжди кажу: я ніколи в житті не бачив нічого подібного. Люди всю ніч перебувають під обстрілами, а наступного ранку йдуть на роботу чи до школи. Після атак дронів вони йдуть випити кави до кав’ярні. Це свідчить про неймовірну силу духу. Звісно, поряд із позитивними сторонами є й негативні. Де б я не був у світі, завжди говоритиму, що ця війна досі триває, адже немає нічого страшнішого, ніж загибель дітей через війну. Я робитиму все, що мені до снаги, аби допомогти зупинити це чи хоча б певною мірою зменшити масштаби цього. Тому ментальність, яку ви демонструєте, справді вражає. Так само вражає і ваша відданість власній країні. Таку ж відданість я бачу і у своїй країні, і саме тому це завжди справляє на мене сильне враження. Щораз як ми торкаємося цієї теми, я дуже емоційно реагую, адже переконаний: діти повинні усміхатися. Вони мають гратися. Я глибоко поважаю і розумію вашу силу та стійкість у цих умовах війни, але ніколи не змирюся з тим, щоб це стало нормою. Саме тому, де б я не був, завжди порушуватиму цю тему, повсякчас наголошуватиму, що в Україні досі триває війна і що через неї продовжують гинути діти.
 
– На жаль, команда продовжує працювати в умовах війни, а минулий єврокубковий сезон був дуже напруженим. Ми вилетіли з Ліги Європи, потрапили до Ліги конференцій і, зрештою, дійшли до історичного півфіналу. Що для вас означає цей шлях?
– Звісно, це був чудовий досвід. Вважаю, його неможливо описати словами, і думаю, що ніхто ніколи не зможе повторити такий досвід, адже протягом сезону ми провели 20 європейських матчів. У нас було багато важливих моментів. Ми навчилися довіряти один одному, і те, що ми робили, не було просто ротацією, бо майже в кожному матчі був різний рівень. Це стало можливим лише завдяки тому, що ми довіряли один одному, мали відчуття родини та відповідальності. Якби ми не були разом і не мали цього відчуття родини, не думаю, що цей шлях був би можливим. Саме тому, вважаю, це дуже важливий досвід для нас. Звісно, це все одно великий успіх, але іноді, коли я думаю про це вночі, то уявляю, як ми могли здобути трофей. Як на мене, ми могли більше повірити у власні сили в протистоянні з «Крістал Пелес» і пройти далі. Якби ми зіграли це протистояння сьогодні, думаю, усе було б інакше, адже подекуди життя вимагає досвіду, і це був урок, який ми засвоїли після тієї зустрічі. Я знаю, що наші гравці дуже засмучені, але ми з великими надіями дивимося в майбутнє. Минулорічний євросезон змусив нас іще більше мріяти про майбутнє, і ми рухатимемося далі з цим відчуттям. Він показав нам, що це можливо, і це стало можливим лише тому, що ми довіряли один одному. Він також показав, що це було неможливо лише завдяки 11 гравцям чи одному головному тренеру – це заслуга всього штабу, усіх 25 футболістів, нашого менеджера, генерального директора, директора, президента – усіх. Звісно, ми побачили, що навіть якщо в цій картині бракує лише однієї деталі, ми можемо зазнати невдачі, і вся наша європейська кампанія це довела.
 
– Звісно, під час цієї єврокубкової кампанії ми побачили чимало чудових матчів, але яка гра, на вашу думку, найкраще показала справжній потенціал вашої команди?
– Авжеж, таких протистоянь було багато. Можу назвати виїзну гру проти «Панатінаїкоса», другий поєдинок із «Серветтом». Там була дуже вражаюча вольова перемога. Також виїзний матч із «Лехом» і домашній із АЗ. У багатьох матчах хлопці грали дуже добре. Іноді нам було складно знайти негативні моменти на відео, щоб показати їх після поєдинків. Вони дуже добре боролися, чудово виконали свою роботу. Та все ж, гадаю, саме перший тайм проти «Крістал Пелес» показав найбільший потенціал. Можливо, це через те, що в мене залишилася певна травма, але я досі перебуваю в цьому стані. Ми продемонстрували великий потенціал з огляду на рівень гри, але не змогли досягти результату. Саме тому мені досі дуже сумно через це.
 
– Ми знаємо, що найболючішим моментом для вас і всієї команди стала поразка у півфіналі Ліги конференцій. Як вам вдалося психологічно підняти гравців після цього?
– Нам вдалося знову повернути мотивацію, тому що ми не були командою, яка програла. Ми були командою, яка дійшла до півфіналу єврокубка попри умови війни, і саме ми дали надію людям, особливо дітям. Ми також побачили, що, якщо грати у футбол красиво, правильно, можна боротися з будь-яким клубом за будь-яких обставин. Саме тому ми змінили свій погляд на ситуацію. Замість того щоб сприймати себе як команду, яка поступилася, ми побачили, що це дало нам надію на майбутнє. Іноді футбол – не лише про рахунок чи результат, а про твою поведінку, і саме це може давати надію. Ми також знали, що віддали на полі всі сили. Це спорт, і неможливо завжди перемагати. Подекуди програємо, але ми знали, що зробили все можливе для перемоги. Саме тому я пишаюся своїми футболістами і саме тому нам вдалося знову піднятися та продовжити рухатися далі. У наших серцях і в нашому сумлінні не було жодних сумнівів, що ми віддали все, що мали, щоб перемогти.
 
– Але життя – дуже цікава річ, адже лише за кілька днів після цього команда виграла чемпіонат України. Що ви відчували в той момент?
– Коли я вперше зустрівся з Дарійо та Сергієм Анатолійовичем у Лондоні, то запитав, якою була їхня мрія, і вони відповіли: знову виграти титул УПЛ. Звісно, це була також моя мрія. У цьому ще один особливий момент, адже я став першим турецьким тренером, який виграв титул у європейській лізі. Це були неймовірні емоції. Мені навіть бракує слів, щоб це описати. У нас навіть немає домашнього поля, де ми могли б грати перед 20 чи 30 тисячами вболівальників. Іноді ми робимо 600–700 передач і маємо 40 дотиків у штрафному майданчику суперника, але не можемо цього відчути, тому що у футбол важко грати без уболівальників. Коли ти поступаєшся, коли твої сили закінчуються, іноді саме вони можуть дати тобі 80 чи 90 відсотків цієї енергії. Саме тому я раніше згадував виїзні матчі у Європі, адже знаю, що люди хочуть бачити й підтримувати нас. Але зовсім інша річ – грати перед 40 чи 50 тисячами людей, адже футбол – це видовище. І, чесно скажу, у нас ніколи не було такої можливості. Я знаю, що виграти цей титул було мрією, і я дуже добре розумію своїх гравців. Знаю, чого їм коштувало здобути цей титул і які моменти були в нас у роздягальні на цьому шляху. Я можу зрозуміти їхній менталітет, адже, наприклад, у мене навіть немає офісу. Я не маю столу, де міг би поставити фотографії своїх дітей. Тож уявіть, як це впливає на почуття відповідальності у гравців. Попри ці умови, вони однаково мають велике відчуття відданості «Шахтарю» і завжди віддають усе, коли виходять на поле. Я ніколи не забуду емоцій, які подарував мені цей титул. І для мене, молодого тренера, це був справді новаторський шлях.
 
– У команди було багато цікавих матчів в УПЛ, але поєдинки з «Динамо» завжди мають особливе значення для всіх уболівальників «Шахтаря», для всього клубу. Торік ви тричі зустрічалися з «Динамо». Як би ви оцінили ці матчі?
– Ми дуже поважаємо «Динамо». У них чудова футбольна культура, і виявляти повагу до них, поважати такі великі клуби означає добре протистояти їм. Ми так і робили. Усі три матчі були дуже складними, і я вважаю, у всіх ми домінували. На жаль, в одному з них – у Кубку України – не змогли досягти результату. Але можу сказати, що в тому поєдинку ми провели одні з наших найкращих перших 60 хвилин. Коли граєш проти таких великих команд, потрібно також правильно діяти в ключових епізодах. Саме тому ми винесли багато важливих уроків із цього матчу. Ми справді детально це розбирали, обговорювали з футболістами. Іноді ми грали не так добре, але краще боролися в таких епізодах. Той кубковий матч був хорошим ляпасом для нас, але я дуже задоволений рівнем боротьби, який ми показали після цього. Коли граєш проти таких великих команд, завжди мусиш віддавати все, що маєш.
 
– Ви вже рік працюєте із «Шахтарем» в Україні. Яке ваше загальне враження від українського футболу та його інфраструктури?
– Перше, що я побачив, це те, що в чемпіонаті дуже високий тактичний рівень. Я дуже ціную тренерів, те, як футболісти адаптуються. Це також допомагає мені розвиватися, адже всі команди мають різні стилі гри, і потрібно протидіяти відповідно. Необхідно шукати різні рішення. Тому можу сказати, що український футбол із тактичної точки зору розвивається дуже добре. Стадіони оновлюються. В умовах війни нелегко триматися на плаву, і я це розумію, але вважаю, що український футбол, особливо з огляду на тактику, почувається досить добре. Дуже складно підвищувати якість іноземних футболістів, адже за умов війни їх важко залучати. Завдяки тренерам, гравцям та їхнім зусиллям, думаю, український футбол виглядає дуже вражаюче, і я справді з повагою схиляю голову перед ними.
 
– Цей сезон став історичним для всього клубу, адже президент «Шахтаря» Рінат Ахметов відвідав кілька матчів команди на стадіоні. Наскільки важливою для вас, команди й клубу є його підтримка?
– Я говорив про це ще тоді: родина не може бути повноцінною без своїх лідерів. І, коли Рінат Леонідович приїхав на той матч, ми відчули цю цілісність. Нам завжди хочеться її відчувати. Звісно, ми повинні своєю грою давати йому привід приходити на матчі. Знаємо, що, незважаючи ні на що, він завжди з нами. Але, коли я вперше зустрівся з ним особисто, було кілька моментів, які справді мене вразили. По-перше, мене дуже зворушило те, наскільки емоційно він ставиться до Донецька. Крім того, ця зустріч стала для мене однією з найбільш несподіваних у житті. Можна бути президентом футбольного клубу, не маючи глибоких технічних чи тактичних знань про футбол. Можна просто любити цю гру. Але мене справді вразило, наскільки добре він розуміється на футболі, адже може говорити про нього як головний тренер. Він може обговорювати найдрібніші деталі гри. Чому я про все це говорю? Тому що, коли ми згадуємо нашого президента, потрібно розуміти, які в нього емоції і що в нього на серці. Наприклад, коли я радився з ним щодо деяких рішень стосовно окремих гравців, він реагував дуже емоційно. Те, що керівник клубу таку увагу приділяє людській стороні та емоціям, справило на мене велике враження. Я вважаю, що Рінат Леонідович – чудовий президент, чудова людина, у нього дуже добре серце. Ми його любимо. Дарійо теж про це говорив. Коли людина така, тобі теж хочеться робити щось заради неї. Тому цього сезону ми повинні створити такі ж моменти, як і минулого. Я не можу пообіцяти результатів, але можу сказати, що ми покажемо такий рівень гри, який змусить його й цю країну пишатися нами. Він нас зворушив. Він відкрив нам своє серце. Саме тому я хотів би йому подякувати. У нас чудовий президент, і я його люблю.
 
– Цієї осені виповнюється 30 років відтоді, як Рінат Ахметов став президентом «Шахтаря». Як би ви охарактеризували його роль у розвитку клубу? Що ви побачили за цей рік?
– Є одна незаперечна річ: Рінат Леонідович як президент є невід’ємною частиною цього клубу. Він ніби наріжний камінь «Шахтаря», і не лише в контексті українського футболу. Думаю, що й для світового футболу «Шахтар» є прикладом зразкової організації: того, як клуб знаходить таланти в Південній Америці, у Бразилії, інвестує в них, а потім об’єднує їх з українськими футболістами, створюючи унікальний культурний сплав. Також вважаю, що «Шахтар» – одна з команд Східної Європи, яка прагне демонструвати футбол найвищого рівня. Думаю, у цьому сенсі він схожий на «Барселону». Я теж там працював, тому можу це відчути. Як на мене, немає нічого прекраснішого для футбольного клубу, аніж мати власну футбольну культуру. Як людина футболу, я хотів би подякувати президентові за те, що вже 30 років він створює для цього всі необхідні умови. Попри війну, у нас чудова організація. Маємо все необхідне, нам нічого не бракує, усе працює день у день. Тому я вважаю, що люди, які живуть емоціями, завжди особливі й щасливі. Наш президент саме такий. І мені здається, що саме в «Шахтарі» він знаходить цю емоційну повноту.
 
– Протягом сезону-2025/26 ви дали змогу виявити себе багатьом гравцям. Чому це було для вас настільки важливо? Чому ви вирішили дати шанс кожному з них?
– Якщо чесно, до цього нас значною мірою підштовхнули щільний календар і постійні переїзди. З іншого боку, це також є частиною культури нашого клубу. Ми запрошуємо молодих футболістів і маємо їм довіряти. Якщо говоримо, що довіряємо їм, то повинні підтверджувати це власними діями. Думаю, тепер ми краще розуміємо цих футболістів і знаємо, де та коли найкраще їх використовувати. Але, скажу чесно, цього року все може бути трохи інакше через календар Ліги чемпіонів УЄФА. На деяких гравців може випасти більше навантаження, і ми будемо більше зосередженими на результаті. Але футболісти також мусять бути готовими прийняти цю реальність, адже у футболі так теж буває. Хтось може довше залишатися на лаві запасних або отримувати менше ігрового часу. Тому вони мають бути психологічно готовими до цього. І ще. Якщо мій гравець сидить на лаві запасних або не потрапляє до заявки на матч, це не означає, що він слабший за інших. Причиною можуть бути тактика або те, що інший футболіст перебуває в кращій формі. Я завжди кажу, що справедливість тренера ґрунтується не лише на рівні їхньої гри, а також залежить від суперника, часу проведення матчу, стану поля – сухе воно чи мокре, наступного поєдинку, графіка переїздів, висновків після попередньої зустрічі чи аналізу команди. Отже, рішення головного тренера можуть залежати від усіх цих чинників. Завдання футболістів – тренуватися і віддавати всі сили. Наприклад, цього року маємо чотири або п’ять варіантів як на лівому, так і на правому фланзі. Ми просто не можемо одночасно випустити на поле всіх цих футболістів, та це не означає, що хтось із них кращий за іншого. Усі вони повинні й надалі працювати. Цей сезон буде складнішим психологічно. Саме тому зараз із нами працюють два психологи.
 
– Вам подобається працювати з психологами?
– Це дуже важливий відділ. Ми повинні довіряти науці. І я справді вірю, що їхня підтримка допомагає розвиватися і мені, і моїм гравцям. Вважаю, це надзвичайно важливо. До речі, ми щойно провели з ними зустріч, обговорили їхні рекомендації та підтримку. Я справді вважаю, що це дуже важливий відділ.
 
– Минулого літа Кевін і Судаков залишили клуб. Як ви вважаєте, хто з нинішніх гравців уже готовий зробити наступний крок і перейти до європейського топклубу?
– Мені дуже важко зараз назвати когось одного. Вважаю, хоч зараз 20 наших футболістів могли б грати в топклубах Європи. У них величезний потенціал. Ми віримо в них. І вважаємо, що вони дуже цінні для нас. Саме тому вони тут, разом із нами. Якщо вас це так цікавить, можете запитати Дарійо Срну або Сергія Палкіна. А якщо ви переживаєте за власне майбутнє, то Бондар зі мною. Він може грати в будь-якому європейському клубі, але буде зі мною і гратиме за нашу команду.
 
– І ми цьому дуже раді.
– Конопля також перейшов до важливого європейського клубу. Він мав великий потенціал. Футболісту непросто показувати свій рівень за таких складних обставин, але він виконав чудову роботу й досяг тут великого успіху. Я вірю, що він буде успішним і там. Ми його любимо. Також хотіли б подякувати йому, як і Кевіну та Судакову. Він завжди матиме місце в моєму серці.
 
– На цьому тренувальному зборі ми побачили кількох гравців U19. Канте також підписав новий контракт, а клуб і надалі залучає молодь з Академії. Наскільки важливо для вас давати всім нашим молодим футболістам шанс у першій команді?
– У нас дуже сильні команди Академії, дуже хороший тренер U19. Вони виграли чемпіонат і досягли великого успіху. На цьому зборі з нами Сметана й Цуканов. Віктор Цуканов уже грав на цьому рівні, я хотів знову бачити його тут. Обоє мають великий потенціал. Те саме стосується і Канте. Минулого сезону він виконав чудову роботу, ми уважно стежимо за ним. Але зараз у нашому складі є Траоре, Еліас, Егіналду та Мейрелліш, а для футболіста в такому віці найважливіше мати ігрову практику, саме тому Канте зараз не з нами. Він чудово попрацював і дуже добре себе виявив. Ми це бачимо. Однак те, що наразі ми не можемо його використовувати, і є причиною, чому його тут немає. Як я вже сказав, серед таких гравців також Цуканов і Сметана. Я хотів іще раз подивитися на них, щоб оцінити їхню нинішню форму. Цього року в нас буде команда U21, до того ж наша команда U19 виступатиме у Юнацькій лізі УЄФА. Тому ми можемо залучати туди деяких футболістів, які не отримуватимуть достатньо ігрового часу в інших складах. Ми завжди підтримуватимемо тісний зв’язок з Академією. І найголовніше завдання для всіх нас полягає в тому, щоб футболісти в цьому віці грали. Це наше найважливіше спільне завдання.
 
– Хотілося б поговорити про новачків: Мендозу, Караваєва, Бруніньйо та Раяна. Що можете сказати про цих футболістів? І що, на вашу думку, вони вже зараз можуть дати «Шахтарю»?
– Щодо Караваєва, то він – легенда. На цій позиції в нас також є Тобіас і Гочолейшвілі. Караваєв чудово ухвалює рішення в останній третині поля, правильно грає у футбол і має величезний досвід. Ми дуже його поважаємо. Крім того, у нього є своя історія із «Шахтарем», він уже був частиною цієї родини. Саме тому ми дуже цінуємо його досвід і потенціал. Щодо Мендози, то це дуже сильний гравець із хорошим ударом. Минулого сезону він чудово показав себе в «Кривбасі», однак тут йому потрібно грати трохи інакше, адже «Шахтар» – іншого рівня. Йому потрібно більше працювати в обороні, ухвалювати кращі рішення. Він має чудовий потенціал, і ми справді в нього віримо. Упевнений, тут він виявить себе іще краще, ніж у попередній команді, допоможе нам вигравати титули й трофеї. Щодо Бруніньйо та Раяна, то це двоє молодих футболістів з великим потенціалом, які грають на протилежних флангах, кожен – під свою сильнішу ногу. На них також чекає чудове майбутнє, та зараз на цих двох позиціях у нас велика конкуренція, тому не варто поспішати. Ми мусимо дочекатися правильного моменту, щоб дати їм шанс. Так само, як і з Ізакі, Феррейрою та Мейреллішем, повинні поступово стежити за їхнім розвитком. Не варто квапити їхній прогрес. Ми підписали футболістів, яких справді хотіли та які нам дуже подобаються. Переконаний, що на них чекає чудове майбутнє в «Шахтарі». Щодо Караваєва, певно, не можна сказати, що він буде з нами багато років, але я вірю, що ми виконаємо чудову роботу разом. Ми дуже його поважаємо. А молоді футболісти насамперед повинні навчитися розуміти гру й діяти правильно. Звісно, вони вже можуть дуже добре грати у футбол, та ще важливіше – розуміти гру і діяти на полі правильно.
 
– Мендоза одразу вам сподобався, після того як забив чотири м’ячі «Динамо»?
– Ні, він був у нашому списку ще до матчу з «Динамо». Ми вже стежили за ним, адже не мали жодних сумнівів щодо його гри в атаці. Але коли він приєднався до нас, я говорив із ним про Усмана Дембеле. Це був дуже хороший приклад для нього. Він завжди був чудовим футболістом, але в сучасному футболі саме ухвалення рішень і перший дотик до м’яча – це дві речі, які вирішують долю матчів. Саме вони також визначають різницю між футболістами. Тому ми хотіли оцінити його прогрес саме в цих компонентах. І я навів йому приклад Дембеле – Дембеле часів «Барселони» і Дембеле в «Парі Сен-Жермен». У нього завжди був потенціал стати одним з найкращих футболістів у світі. І зрештою він його реалізував. Гравець, який може забити чотири м’ячі «Динамо», здатний досягти успіху будь-де у світі. Але футбол насамперед вимагає вміти оборонятися, ухвалювати правильні рішення й боротися за команду. Саме тому ми хотіли оцінити його.
 
– Отже, я знаю, що вам не подобаються такі запитання, але все ж мушу його поставити: чи варто цього літа очікувати ще на нові трансфери?
– Це не моя робота.
 
– Але ж ви теж усе про це знаєте.
– Мені більше подобається говорити про свою роботу.
 
– Рік тому ви казали, що для такої команди, як «Шахтар», ненормально починати офіційні матчі так рано. Цього року «Шахтар» розпочне свій шлях у Лізі чемпіонів у вересні. Як це змінює ваші амбіції?
– У футболі є одна річ: захищати титули складніше, ніж вигравати їх. Ми повинні бути в такому становищі на старті сезону, але маємо бути в ньому щороку. Саме тому ми готові віддавати все, щоб так починати кожен сезон. Наступного року спробуємо захистити титул чемпіонів України й хочемо щороку виступати в Лізі чемпіонів. Знаємо, яким шляхом сюди прийшли. Ми дуже багато працювали. Як кажуть у Туреччині, буквально видряпували кожен крок. Саме тому я пишаюся своїми гравцями. Ми боролися за кожен момент, який привів нас сюди, повинні й надалі йти цим шляхом. І я ще раз хочу наголосити: захищати титули складніше, ніж вигравати їх.
 
– З ким із можливих суперників у Лізі чемпіонів ви найбільше хотіли б зіграти?
– Авжеж, мені хотілося б зустрітися з командами, за які я раніше виступав, адже я люблю такі емоційні історії у футболі. Я грав за «Галатасарай», «Барселону» й «Атлетіко», і, якщо нам доведеться зустрітися з ними, це будуть саме ті емоційні історії, про які я кажу. Мені подобається переживати такі моменти. Звісно, це були б дуже складні матчі, адже ми перебуваємо в різних умовах і маємо різні цілі, та я впевнений, що це були б чудові поєдинки. Також мені дуже хотілося б зіграти проти «Парі Сен-Жермен», адже Луїс Енріке був моїм тренером. Звичайно, для нас це був би дуже важкий матч, але я зрадів би такому досвіду.
 
– Які головні цілі ви ставите перед командою на новий сезон у Лізі чемпіонів, чемпіонаті України та Кубку України?
– Ми хочемо виграти Кубок України. Хочемо захистити титул чемпіонів України. Якщо чесно, для нас мрією є завершити основний етап Ліги чемпіонів серед 24 найкращих, і ми зробимо все можливе, щоб здійснити цю мрію. Це велика мрія, адже в нашій країні триває війна. Ми не маємо стадіону, який могли б назвати домашнім, і на нас чекають тривалі переїзди. Але ми не шукатимемо виправдань і зробимо все, щоб здійснити цю мрію. Ми хочемо, щоб наші вболівальники дивилися матчі Ліги чемпіонів у січні, і віддамо заради цього всі сили.
 
– А тепер кілька особистих запитань. Якби ви могли повернутися у свій перший день у «Шахтарі», яку пораду дали б самому собі?
– Складне запитання. Чесно, я ніколи над цим не замислювався. Я цілком задоволений тим, де наразі перебуваю, своїм нинішнім становищем. За цей час я почув чимало порад. Не думаю, що я зараз у тому становищі, щоб давати поради чи просити їх. Мабуть, це запитання краще поставити Окану Джану, адже давати поради й рекомендації – справа консультантів.
 
– Якою ви хотіли б бачити команду за рік?
– Командою, яка здійснила свою мрію в Лізі чемпіонів і навіть досягла більшого. Командою, яка захистила титул чемпіона України й здобула ще один трофей, вигравши Кубок України. Але понад усе – командою, яка грає ще краще, з кращим автоматизмом і механізмом. Командою, яка дістає задоволення не лише від голів чи результативних передач, а й від гри в обороні, кутових, стандартних положень і останніх хвилин матчу. Командою, яка насолоджується грою незалежно від того, хто виходить у стартовому складі, а хто з’являється на полі після замін. Командою, яка готова приймати жертви, яких вимагає футбол. І командою, де панує взаємна любов в умовах конкуренції, а всі один для одного як брати. Саме такою я хочу її бачити.